Книга про село Озаринці

Мої Озаринці_книга_обкладинка_2022Виходить у світ черговий випуск книги в серії «Моя Вінниччина» (1000 книг про 1000 сіл). Це цікава розповідь про село Озаринці Могилів-Подільського району. Її написав журналіст, уродженець Озаринець ГРИГОРІЙ КУЛІВАР. Захоплюючі неймовірні події, дотичні до цього села, зафіксувало перо дослідника. Тут фігурують і славетний козацький полковник Остап Гоголь, і легендарний поляк-воїн «пан Володиєвський», і Симон Петлюра, який звертався до озаринчан з костельного муру в час боїв на Поділлі, і чесні працьовиті люди славного села, про трудові подвиги яких знала вся велетенська радянська країна. Дізнаємось про історію Озаринецької фортеці, залишки якої ще й досі хвилюють уяву мандрівника, Куліварового яру, названого тому, що там оборонці краю варили (відливали) кулі для своїх мушкетів тощо.
В оповідь автор майстерно вмонтував і свої глибокі роздуми над долею Поділля і України в цілому, і чимало сюжетів із самого життя озаринчан, яке було характерне ще й тим, що мало в своєму центрі ціле єврейське містечко (штетл), тут існував у 1930-ті роки і єврейський колгосп імені Петровського, була школа з викладанням на ідиш, ще й молодіжна сіоністська організація. Ось, приміром, один із цікавих фрагментів книги:
«Під час Голодомору жоден єврей Озаринець не помер від недоїдання. Кажуть, вижили за рахунок “Торгсину” (торгівлі з іноземцями). Це була така собі мережа спеціальних магазинів та контор, що діяли в усіх великих містах та райцентрах, в які можна здати золоті кільця, ланцюжки, сережки, прикраси з дорогоцінного каміння і отримати талон, який тут же отоварювався закордонними продуктами харчування. З іншого боку, Торгсин став своєрідною пасткою – кожен клієнт, котрий здав хоч одну золоту монету, автоматично потрапляв до особливого списку ДПУ НКВС, що займалася боротьбою з контрреволюцією і чужими радянській владі елементами.
Серед такої категорії осіб виявився містечковий м’ясник, який рахувався в колгоспі ім. Петровського пастухом, Мойше Кац. Його запросили в органи, а звідти направили прямісінько в переповнену задушливу камеру, де можна було тільки стояти. Мойше витерпів кілька діб, а потім вирішив розколотися. Сказав слідчому, що вдома має схованку, в якій зберігає 15 “миколайчиків”. Чекісти не стали дочікувати ранку, тієї ж ночі повезли у легковому автомобілі власника золотих скарбів в Озаринці. Мойше дістав зі схованки зав’язану вузликом хустинку, поклав на стіл і “щиросердно” запевнив енкаведистів, що крім цих пожитків, ніяких інших немає. Але сталося непередбачуване: при перерахунку виявилося не 15 золотих монет, а 25. Хазяїн зблід в обличчі – так жорстоко він проколовся вперше в житті. Вочевидь, з переляку переплутав схованки, бо тримав гроші частками. Знову повезли його в Могилів-Подільський до слідчого. “Радянську владу надумав обдурити? Ти нам справжню схованку покажи, на 15 монет”, – грізно волав страж закону. Знову службовий лімузин везе в село поважного власника золотих запасів. Ви не повірите! Але це факт. Мабуть, щось на Мойше найшло: на цей раз з іншої схованки витяг невеличку скляну банку, а там виявилося 30 “миколайчиків”. Ось так їздили туди-сюди, допоки не знайшли обіцяних 15 золотих монет».
Як редактор серії, скажу, що працював над цією книгою з особливим захопленням від прочитаного і з радістю, бо з Григорієм Куліваром поєднують нас роки творчої і просто людської дружби. Отож, зичу книзі успіху, в якому не сумніваюся, і запрошую усіх до повчального читання.
МИХАЙЛО КАМЕНЮК, редактор серії «Моя Вінниччина»