Author Archive

2020_Дмитренко_251151Дмитренко Жанна Віталіївна народилась 25 листопада 1951 року у селі Носівцях Гайсинського району Вінницької області. Випускниця Вінницького державного педагогічного інституту (1972). Працювала в системі освіти та культури на Вінниччині, була на державній службі. Займається громадською та просвітницькою діяльністю. Депутат Вінницької обласної ради.

Поетеса. Авторка збірок, передусім громадянської лірики та віршів історико-краєзнавчої тематики: «Берег щастя і надії» (2006), «Витава» (2008), «Дорогі мої земляки» у 3-х т. (2010-2013), «Носовецька левада» (2011), «Дві райдуги» (2013), «Іменем Майдану» (2015), вибраного «Нитка Аріадни» (2016); публікацій у періодиці, у тому числі наукових і науково-популярних статей у фахових виданнях з питань історії та культури.

Нагороджена грамотами та подяками Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, відзнакою «За заслуги перед Вінниччиною» (2017). Лауреат літературної премії «Кришталева вишня» (2010).

Член НСПУ з 2019 р.

Живе у м. Гнівані Тиврівського району на Вінниччині.

2020_Девдера_251190Девдера Катерина Михайлівна народилась 25 листопада 1990 р. у с. Качківка Ямпільського району Вінницької області. Закінчила філологічний факультет Інституту філології та журналістики Вінницького педагогічного університету ім. М. Коцюбинського (2012). Кандидат філологічних наук (2018), працює в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України.

Поетеса. Авторка збірок лірики: «Співприсутність» (2011), «Літери і стихії» (2015), «Листи до майстра» (2018); публікацій в альманахах і періодиці, у т. ч. перекладів з іспанської, польської, англійської. Переклала з польської книгу  поетки Б. Боба-Диґи «Запах каштанів» (2013).

Володарка гран-прі літературного проекту «Молода Республіка Поетів» (2015), лауреат фестивалю «Підкова Пегаса» (2010, 2013), премії «Кришталева вишня» (2016).

Член НСПУ з 2013 р.

Живе у Києві.

E-mail: thesilverlantern@gmail.com, тел. моб. 096-689-84-72.

2020_Ісько_221199Ісько Анастасія Андріївна народилась 22 листопада 1999 р. у с. Конатківці Шаргородського району Вінницької області. З 2014 р. здобувала освіту у Барському гуманітарно-педагогічному коледжі ім. М. Грушевського (фах: «Видавнича справа та редагування»), із 2018 р. студентка Черновицького національно університету ім. Ю. Федьковича.

Поетка. Авторка дебютної збірки віршів «Калиніти» (2017), публікацій у регіональній пресі. Учасниця літературних об’єднань «Інверсія серця» (м. Бар) та «Автограф» (м. Вінниця). Лауреатка літературних фестивалів «Малахітовий носоріг» (2015), «Підкова Пегаса» (2016-2018), «Сурми звитяг» (2017) та ін.; літературної премії «Кришталева вишня» (2017).

Член НСПУ з 2018 р.

Проживає у м. Чернівці.

2020_Плясовиця_191148Плясовиця Юрій Олексійович народився 19 листопада 1948 р. у м. Гуляйполе  Запорізької області. Закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут (1973). Професійний архітектор.

Прозаїк. Автор книг прози російською мовою: «Как жить чтобы выжить?! Счастливчик» (у співавторстві, 2009, 2013), «Эссе о Виннице и винничанах» (2010), «Ироничный опус истории Винницы» (2010), «Я: анатомия души» (у співавторстві, 2011),  «Из времени восставши» (у співавторстві, 2014),  «Отступающий горизонт, или путешествие по миру в поисках своего Я» (2015), «Русь-Украина. Зачарованное время» (у співавторстві, 2016), «Городские откровения. Записки винницкого архитектора» (2016), «Украинская летопись. Возвращение в сознание» (у співавторстві, 2017), «Вознесение для чайников» (2018); публікацій в альманахах і періодиці. Автор-упорядник збірника «Забавная история Украины» (2017).

Заслужений архітектор України (2009).

Член НСПУ з 2017 р.

Живе у передмісті Вінниці,  в с. Агрономічному.

2020_Прилипко_161147(1947-2004)

Прилипко Володимир Петрович народився 16 листопада 1947 р. у с. Краскіно Приморського краю (Росія). З дитинства – на Вінниччині. Студіював у Вінницькому педагогічному інституті. Займався музейною справою, археологією.

Поет. Автор збірок «Лядова» (1995), «Старий сад» (1999, 2006), «Зелене сонце» (2002); наукових статей з краєзнавства.

Лауреат літературних премій «Кришталева вишня» (1996), ім. М.
Коцюбинського (2003).

Член НСПУ з 1997 р.

Помер 21 серпня 2004 р. у Вінниці. Похований у с. Ялтушків Барського району. На будинку у Вінниці, де жив, встановлено меморіальну дошку.

(про полотно вінницького художника В. В. Пирогова «На руїнах Вервольфу»)

 

Усе далі віддаляються події, пов’язані з Другою світовою війною, з перемогою наших праотців у Великій вітчизняній війні, яку в сучасній історіографії називають Німецько-радянською війною 1941-1945 рр. Через 75 років майже немає свідків тих подій. В Україні інша війна зараз ятрить гарячою раною. Нові герої, свіжі могили… А війна попередня, яка охопила тоді всю нашу країну і вартувала 10 млн. життів українців, стала архівним документом і музейним експонатом. Така насправді доля кожної війни, отакий безжальний закон життя!

У фондах Вінницького обласного художнього музею зберігається картина «На руїнах Вервольфу» авторства художника Віктора Пирогова (1923-1993).

Віктор Пирогов. "На руїнах Вервольфу", 1965, полотно, олія, 123,5х266

Віктор Пирогов. “На руїнах Вервольфу”, 1965, полотно, олія, 123,5х266

Масштабне полотно розміром 123,5 на 266 см написано олійними фарбами. Зараз такі великі не пишуть. А тоді писали переважно на замовлення. Замовляли зазвичай державні установи і у перевірених в усіх сенсах мистців. Віктор Володимирович Пирогов був серед них. Випускник Київського художнього інституту 1957 р. Стояв біля витоків створення обласного осередку Національної спілки художників України у 1976 р. Мав дозвіл писати портрети Леніна і Шевченка, оформлював музей свого однофамільця хірурга Пирогова на вінницькій околиці. Відомо, що збирався писати «Форсування Дніпра», але цей сюжет замовили іншій його колежанці – Лілії Георгіївні Лебедєвій. Тонули радянські солдати не на полотні художника Пирогова, а у маршала Жукова, який не панькався: «Усі хохли – зрадники, чим більше у Дніпрі потопимо, тим менше після війни доведеться до Сибіру засилати!»

Отже, відомий у Вінниці пейзажист, портретист, автор жанрових картин у традиції соціалістичного реалізму, учасник Другої світової, отримав завдання намалювати Перемогу. Він оформив свої враження в антуражі руїн зловісної гітлерівської ставки «Вервольф», що була під Вінницею. Сталося це 1965 року.

Яку Перемогу ми бачимо на картині В. Пирогова? Весняний погожий день, певно 9 травня. Зазеленіла травичка, у свіжу зелень одягнувся гай на задньому плані. Проймає перше сонячне тепло, забарвивши у лагідні охристі кольори вивернуту вибухом бетонну брилу з фундаменту гітлерівського вовкулачого лігва. Колорит будується у поєднанні охристих, кобальтових і ультрамаринових відтінків, – як сказали б фахівці. На передньому плані у задумі головний герой – ветеран у польовому однострої кінця війни, в очах його журба, погляд зосереджений углиб себе, в свої спогади… Щоб розумітися у живописі, слід частіше дивитися на картини. Це називається: читати картину, бо справжній художник композиційними прийомами і зображувальними засобами завжди намагається донести справжній зміст намальованого, поділитися своєю сюжетною таїною.

І ось тут на допомогу приходять мистецтвознавці. Експерт Вінницького обласного художнього музею, де зберігається картина, Сергій Бартко пояснює:

«Художник використовує канони монументалістики – єднання таких архетипів як: спогади, пам’ять, пам’ятник, нагадування. На полотні наочне предметно-просторове поєднання з архітектурою, навколишнім середовищем. Грудомаха з цементу уособлює камінь, а камінь символізує розруху, тягар. Фігура ветерана на фоні цього каменю є вступом в картину, бо розташована за правилом золотого перетину і одразу привертає увагу глядача. Акцентний вступ в картину є дещо інверсійним прийомом і не типовим для тогочасних мистецьких композиційних вподобань. Герой показово зображений у позі роденівського «Мислителя», майже фотографічно зафіксованій.

О. Роден. Мислитель

О. Роден. Мислитель

Така фрагментація є додатковим підсилюючим наголосом важливості головного персонажу, який улетів своїми думками у спогади. Солдат не з нами, він повернувся на свою війну. Його оболонка на полотні є моментом зупиненої дії, як власне й камінь».

З почутого від фахівця розумієш: сумну Перемогу написав нам Віктор Пирогов.

А тепер увага! «У картини є своя тайна, – продовжує мистецтвознавець Бартко. – На ній за вимогою виставкової комісії, яка приймала картину, шаром фарби замальована дівчинка!» Відтак, історія з Перемогою набула багатошаровості не тільки за змістом, але й за формою. Те, що «На руїнах Вервольфу» стала програмною роботою художника і неабияким для нього викликом свідчать ескізи, що зберігають спадкоємці у родинному архіві. Їх більше десятка. Виконані в різних техніках, різноманітними матеріалами: начерки олівцем та вугіллям на папері, олією на картоні. На багатьох присутня дівчинка, онука головного нашого героя. Книжку читає позаду замисленого дідуся чи грається з дитячим цеберком.

1

2

3

4

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Раптом зникає, а її цеберко перетворюється на солдатську фляжку з фронтовими «сто грам». Чом не пом’янути у День перемоги побратимів?

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Розглядався варіант, коли замість дівчинки на полотні мав з’явитися за спиною ветерана його син – молодий вояк.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Головний герой замість остаточної гімнастерки приміряв плащ і шляпу, як на типових картинах того часу й подібної тематики. Зокрема таким намалював В. Пирогов 1974 року партизана В. М. Стрежнєва.

В. Пирогов. Ветеран Другої світової партизан Стрежнєв В. М., 1974, полотно, олія, 90х72

В. Пирогов. Ветеран Другої світової партизан Стрежнєв В. М., 1974, полотно, олія, 90х72

Художник довго зважував, куди подіти руки центрального персонажа.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Вони тримали цеберко або палицю, чи безпорадно повисали з колін, що не задовольняло майстра, поки руки не застигли як у роденівського «Мислителя».

Чимало уваги приділено автором полотна обличчю ветерана.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

На одному з ескізів знаходимо надпис «П. Ю. Рябий». «Певно, прізвище натурщика, – вважає зять В. Пирогова, а також відомий вінницький художник Олександр Рожков.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

– Картина «На руїнах Вервольфу» дещо автобіографічна, бо лице головного героя схоже на батька художника Володимира Юхимовича, корабельного техніка на Каспії, ну і, звісно, на автопортрети мого тестя середини 70-х років минулого століття».

В. Пирогов. Портрет батька Володимира Юхимовича

В. Пирогов. Портрет батька Володимира Юхимовича

В. Пирогов. Автопортрет, 1970-ті рр.

В. Пирогов. Автопортрет, 1970-ті рр.

Фактурну цементну глибу з «Вервольфу» також знаходимо на тогочасних етюдах Пирогова. І дещо  вгадуємо на різних ескізах надписи: «22 VI» – день початку Німецько-радянської війни, «1944» – рік звільнення Вінниччини від фашистської окупації,  і навіть в усі часи актуальне і життєдайне – «Люба  + Саша».

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Картину у художника не закупили… Не допомогла й замальована дівчинка! Лише через дев’ять років після написання, 1976 року, вона потрапила до Вінницького обласного краєзнавчого музею, а з утворенням 1987 р. окремого художнього музею перекочувала до його фондів.

Що було причиною такої неуваги до Перемоги? Здається, що банальна пересторога тогочасних компартійних чиновників від мистецтва. Чому «Вервольф» обраний антуражем? Асоціації з ім’ям Гітлера? Куди полинув думками головний персонаж, про що думає? Про 14 тис. загиблих на будівництві ставки фюрера наших військовополонених? Про розстріли більшовиками простого люду у Центральному парку перед здачею фашистам Вінниці? Про Соловки? ГУЛАГ?

Навіщо алюзії з Роденом? Чому така зажурлива Перемога? Де салют над штурмом Рейхстага і подерті німецькі штандарти під Мавзолеєм? І для чого ця дівчинка? Без неї стало ще тривожніше і провокативніше! Виклик автора суспільству з внутрішньої еміграції?

Чому художник Віктор Володимирович Пирогов, який був водієм на американській вантажівці «Студебеккер», що поставлявся радянській армії по ленд-лізу, бачив в Тегерані Сталіна, форсував Сіваш і визволяв Чехословаччину,  ніколи не розповідав про свою війну? Навіть близьким.

І наостанок… 1965 року, у рік написання картини «На руїнах Вервольфу», до влади в СРСР прийшов Брежнєв, і знову стали святкувати Перемогу, бо за сталінських часів останній раз вшановували звитяжців 1948 року, а потім… забули. Чому? Певно, ще багато було живих свідків, які пам’ятали ціну тієї звитяги, стратегію «гарматного м’яса» тодішніх полководців. Ще просили подаяння на базарах і біля гендлів т. зв. «самовари», ветерани без кінцівок, які у 50-ті в одну мить зникнуть на Валаамі та Соловках, щоб не нагадувати про жахіття війни і не псувати настрій будівникам комунізму. Комунізм не побудували. Через що? Це вже зовсім інша таїна. А на передньому плані картини Пирогова праворуч дереться уверх деревце. Молоде. Зелене. З надією через півстоліття стати великим деревом.

17_450px-Залишки_ставки_Гітлера_„Вервольф”_04

2020

2020_Куций_121140Куций Леонід Миронович народився. 12 листопада 1940 р. у с. Великий Лазучин Теофіпольського району Хмельницької області. Закінчив у Москві Військово-політичну академію (1977). Служив на офіцерських посадах, після звільнення у запас викладав, займався громадською діяльністю. Очолює Вінницький курінь гумористів ім. С. Руданського.

Поет-гуморист, сатирик, публіцист. Автор двох десятків книг, у т. ч. сатири й гумору – від дебютної «Вуха без капелюха» (1995) до збірок «Золоті яйця» (2017), «Курйози і неврози» (2018), «Відтінки поведінки» (2019); книг лірики «Колоски» (2008), «Стежини долі» (2013); публіцистики «Відгомін епохи» (2004); творів для дітей, збірника пісень; публікацій в альманахах та періодиці. Укладач кількох колективних збірок.

Лауреат літературних премій ім. С. Руданського (1997), міжнародної асоціації сатириків і гумористів «Весела Січ» (2009), ім. Є. Гуцала (2011), «Кришталева вишня» (2015), всеукраїнського конкурсу «Казочка стара в новій палітурці» газети «Сільські вісті» (2017), ім. П. Добрянського (2019), С. Олійника (2019).

Член НСПУ з 2003 р., НСЖУ з 2001 р.

Живе у м. Вінниці.

2020_Каменюк_101148Каменюк Михайло Феодосійович народився 10 листопада 1948 р.  у с. Григорівка Могилів-Подільського району на Вінниччині. Закінчив філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту. Усе життя працює в журналістиці, займається видавничою справою й громадською діяльністю. Був заступником голови НСПУ, у 1986-2018 рр. чотири рази (з перервами) очолював Вінницьку обласну організацію.

Поет, публіцист, перекладач. Автор десятків книг, передусім 15 збірок поезій – від дебютної «Чотири струни» (1971) до «Нотаріуса вічності» (2016), кількох книг публіцистичної прози, драматургічних творів, спогадів, есеїв, перекладів американських, білоруських, німецьких, польських, російських, румунських, авторів. Упорядник багатьох колективних видань, ініціатор відновлення й редактор альманаху «Русалка Дністровая», а також проведення з 2010 р. на Вінниччині однойменного всеукраїнського літературно-мистецького свята. Його поезії покладені на музику. Численні твори різних жанрів надруковані у періодиці.

Заслужений працівник культури України (1998). Кавалер відзнак «За заслуги перед Вінниччиною» (2013), НСЖУ «Золоте перо». Нагороджений грамотою Президії Верховної Ради України «За особливі заслуги перед українським народом». Лауреат літературних і журналістських премій ім. М. Трублаїні (1971), К. Гришина (1976), М. Коцюбинського (1984), А. Малишка (1986), О. Олеся (2010), Є. Гуцала (2010), А. Бортняка (2016), В. Тимчука (2018), В. Забаштанського (2019).

Член НСПУ з 1979 р., НСЖУ з 1975 р.

Живе у м. Вінниці.

2020_Курашкевич_081120(1920-2010)

Курашкевич Кирило Володимирович народився 8 листопада 1920 р. у смт Тростянець на Вінниччині. Учасник Другої світової війни. Кадровий військовий, дослужився до звання «полковник». Випускник Військово-політичної академії у Москві (1952). Після демобілізації у 1960 р. переїжджає до Вінниці, де займається творчою роботою та громадською діяльністю, у 1974 р. – до Миколаєва, у 1984 р. – до Києва.

Поет і прозаїк. Автор понад 20 книг, серед яких збірки поезій «Весняні грози» (1961), «Чорнобривці» (1966), «Квітнева рань» (1967), «Калинове намисто» (1969), «Щедре літо» (1970), «Сонце у лютому» (1973), «Яблуневий світанок» (1977), «Зустріч у вересні» (1980), «Березнева заметіль» (1983), «Монолог» (1988), «Мій карий кінь» (1995), «Очима Водолія» (1998), «Вибране у 2-х томах» (2002), «Перехрестя» (2002), «Вдогін за весною» (2003); збірки прози «Осінні дими» (1986), «Паролі міняються» (1995) та ін. Переклався мовами народів колишнього СРСР.

Кавалер багатьох бойових нагород. Лауреат всесоюзного конкурсу за найкращий твір на військово-патріотичну тему (1967), літературної премії «Гілка золотого каштана».

Член СПУ з 1967 р., член НСЖУ. Стояв біля витоків створення Вінницької обласної організації НСПУ.

Помер 16 січня 2010 р. у Києві.

2020_Глінський_071128(1928-1983)

Глинський Іван Володимирович народився 7 листопада 1928 р. у с. Потуш теперішнього Тиврівського району на Вінниччині. Учасник Другої світової війни. Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету (1957). Вчителював, працював у пресі та культ. освіті.

Прозаїк, перекладач, драматург. Автор книги про походження українських імен та прізвищ «Твоє ім’я – твій друг» (1970), п’єс «Коли квіти стріляють» (1966), «Вас чекають матері» (1973), збірки гумору і сатири «Передбачливий гість» (1983); публікацій у періодиці. Перекладав з німецької,
молдавської, білоруської, російської, польської.

Член СПУ з 1964 р. Стояв біля витоків створення Вінницької обласної організації НСПУ.

Помер 16 березня 1983 р. у Могилеві-Подільському, де жив кілька десятиліть.