Author Archive

2020_Сторожук_280366Сторожук (Буздиган) Валентина Петрівна народилась 28 березня 1966 р. у с. Білашках Погребищенського району на Вінниччині. Закінчила філологічний факультет Вінницького державного педагогічного інституту (1988). Працювала у системі освіти та культури, з 2010 р. – заступник головного редактора журналу «Вінницький край», з 2019 р. – заступник директора видавничого дому «Моя Вінниччина».

Поетеса, прозаїк, дитяча письменниця. Авторка понад 10 видань, у т. ч.  поезій: «Без тижня рік» (1990), «Пам’ять шипшини» (1999), «Дивина» (2002), «Сонцепоклонник: поетичний вінок Михайлові Коцюбинському» (2002), «Третя Пречиста» (2005), «Зелена Неділя» (2006), «Голос трави» (2010), «Я-зичниця» (2015); роману «Чорна черешня» (2011), збірок оповідань «Переклад з ластовиної» (2015), «На узбіччі війни» (2017); книг для дітей «Рукавичка: стара казка на новий лад», «Сосонка», «Рятівник». Окремі твори покладені на музику. Упорядник багатьох колективних літературно-мистецьких видань, авторка різножанрових публікацій у періодиці, у т. ч. з питань фольклористики, краєзнавства, рецензій, передмов до книг інших авторів.

Заслужений працівник культури України (2006). Лауреат літературних премій ім. М. Трублаїні (1989), М. Коцюбинського (2000), Є. Гуцала (2002),  «Благовіст» (2006), ім. Марка Вовчка (2007), М. Стельмаха (2010), А. Бортняка (2013), член журі фестивалю «Підкова Пегаса» (2011, 2012).

Член НСПУ з 1998 р., НСЖУ з 2009 р.

Живе у с. Сосонка Вінницького району на Вінниччині.

2020_Стебелєв_230365Стебелєв Андрій Валентинович народився 23 березня 1965 р. у м. Уссурійськ Приморського краю тодішнього СРСР. Закінчив факультет спеціальної пропаганди Військового інституту Міністерства оборони СРСР (1987, Москва) за фахом – референт-перекладач з мов урду, дарі та англійської. Кадровий військовий. Ветеран Збройних Сил України, полковник запасу. Голова Вінницької міської письменницької організації від 2015 р.

Поет, прозаїк, есеїст. Друкується з 1989 р. Автор книг поезій, краєзнавчих розвідок, серед яких: збірки лірики російською мовою «Быть может…» (1997), «Подземная страна» (1998), «Tertium Quid» (2000), «Реки» (2013), «Асбест» (2015); альбом «Тиврівщина» (2015), збірник «Борсків – твердиня благочестя» (2019). Автор і упорядник поетичних антологій, альманахів та мистецьких альбомів, десятків публікацій у періодиці, у т. ч. рецензій, оглядів, літературознавчих праць, доробків про історію авіації, краєзнавчих статей з  історії Поділля.

Лауреат літературних премій ім. В. Даля (2013), «Кришталева вишня» (2015), ім. М. Стельмаха (2016). Нагороджений державними та міжнародними орденами та медалями.

Член НСПУ і НСЖУ з 2013 р. Учасник і лауреат міжнародних літературних фестивалів і конкурсів в Україні, США, Латвії, Німеччині.

Живе у м. Вінниці.

2020_Ганай_220395Ганай Вероніка (Ніка) Вікторівна народилась 22 березня 1995 р. в с. Залужжя Теплицького району Вінницької області. Музичну і середню освіту здобула у рідному селі. Випускниця Вінницького училища культури і мистецтв ім. М. Леонтовича (відділення «Хорове диригування», 2014). Вищу філологічну освіту здобуває у Вінницькому державному педагогічному університеті. Водночас працює журналістом на радіо «ВІНТЕРА».

Прозаїк, поетка. Авторка книги віршів і прозових мініатюр «Уривки самотніх думок» (2015); публікацій у регіональній періодиці. Учасниця вінницьких ЛІТО «Вітрила» та «ЛОВ». Лауреатка фестивалю «Підкова Пегаса» (2018, 2019), конкурсу «Малахітовий носоріг» (2018).

Членкиня НСПУ з 2018 р.

Живе у м. Вінниця.

2020_Крупка_200376Крупка Віктор Петрович народився 20 березня 1976 р. у с. Педоси Погребищенського району Вінницької області. Випускник Вінницького педагогічного училища (1995), філологічного факультету Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського (2000). Кандидат філологічних наук (2011). Учителював. Зараз викладає в альма-матер. Є керівником студентського літературного об’єднання «Вітрила».

Поет, літературознавець. Автор збірок лірики «Тиха надлюбов» (2016), «Прозорі» (2017), «Химерник» (2019); монографії «Художній світ Володимира Забаштанського» (2015); публікацій в періодиці, наукових і публіцистичних статей в колективних збірниках. Досліджує сучасну українську літературу, рустикальну лірику, літературне краєзнавство, передусім творчість В. Забаштанського, П. Перебийноса та інших.

Володар гран-прі поетичного конкурсу «Малахітовий носоріг» (2019). Лауреат всеукраїнських літературних фестивалів «Відродження поезії» (2017), «Підкова Пегаса» (2017), літературних премій «Кришталева вишня» (2018), ім. Вс. Нестайка (2019), В. Забаштанського (2019).

Член НСПУ з 2018 р., НСЖУ з 2016 р.

Живе у м. Вінниці.

2020_Гнатюк_183047Гнатюк Ніна Юхимівна народилась 18 березня 1947 року в с. Безводне Ямпільського району на Вінниччині. Закінчила філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту (1974). Працювала в журналістиці, органах влади. Займається громадською діяльністю, зокрема з 2000 року – заступник голови ГО «Вінницьке земляцтво у м. Києві».

Поетеса, публіцист. Авторка книг поезій: «Пелюстка грому» (1966), «Прощання з березнем» (1972), «Посіяла жито» (1978), «Час колосіння» (1980), «Дякую долі» (1982), «Шовковиця» (1983), «Поки люблю і вірю» (1985), «Поміж небес і трав» (1998), «Вересневі багаття» (2007); книги вибраних статей «Ковток джерельної води» (2017); збірки нарисів «Одного колоса зерна» (1985, у співавторстві). Упорядник кількох антологій.

Кавалер орденів «За заслуги» (ІІ та ІІІ ступенів), почесної відзнаки «За заслуги перед Вінниччиною» (2014). Лауреат літературних премій ім. М. Трублаїні (1968), М. Островського (1978), П. Желюка, Т. Мельничука (1998), П. Тичини (2003), Д. Нитченка (2004), М. Коцюбинського (2008), В. Забаштанського (2019).

Член НСПУ з 1971 року.

З початку 90-х живе у Києві.

Вітковський_Бібліографічний покажчик_2020_обкладинка«За літами…» Вадиму Вітковському – 60: до ювілею прозаїка, публіциста-документаліста: бібліографічний покажчик. / Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації, Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва; укладач Н. В. Березюк; редактор С. В. Лавренюк; відповідальна за випуск Л. Б. Сеник. – Вінниця, 2020. – 144 с. : фот. – (Письменники Вінниччини)

 

Щойно вийшов друком бібліографічний покажчик, присвячений 60-річчю від дня народження прозаїка, публіциста-документаліста Вадима Миколайовича Вітковського. Тут представлено його книги, твори, опубліковані в періодичних виданнях, збірниках, альманахах, краєзнавчі праці, публіцистику, а також матеріали про життя і творчість письменника. Разом – близько 700 довідок і посилань. Вступну статтю «Сама Весна була його нанашкою» написав Михайло Каменюк.

Видання розраховане на науковців, літературознавців, краєзнавців, учителів, бібліотечних працівників, студентську та учнівську молодь, а також усіх шанувальників творчості та діяльності В. М. Вітковського.

Любацька_кольорова_1ЛЮБАЦЬКА ЛЮДМИЛА

Любацька Людмила Вікторівна народилась 28 лютого 1961 року в с. Мурафа Шаргородського району Вінницької області. Закінчила Вінницький державний педагогічний університет (2002). Працює в галузі культури, займається громадською діяльністю, зокрема літературно-мистецьким проектом «Русалка Дністровая». Захоплюється живописом, етнографією.

Поетеса, краєзнавець. Автор книг віршів «Кровообіг» (2016), «Неначе молитву, несу хризантеми» (2019); літературознавчих розвідок «Ласкава зірка України» (2011) про М. Коцюбинського, «Михайло Каменюк: post scrіptum» (2019); малої і документальної прози «Татове небо» (2013), «Ягоди для тата» (2017), «Вікно в Пеньківку» (2019); публікацій в альманахах та періодиці.

Лауреат літературних премій «Кришталева вишня» (2015), ім. Л. Гавриша (2018), ім. В. Тимчука (2019).

Член НСПУ з 2020, НСЖУ з 2010.

 Любацька Людмила_2019Віце-президент громадській організації «Русалка Дністровая», заступник редактора альманаху «Русалка Дністровая» ЛЮДМИЛА ЛЮБАЦЬКА 12 березня 2020 року прийнята до Національної спілки письменників України, – повідомляє на сторінці у соцмережі Фейсбук письменник Михайло Каменюк. Приймальну комісію НСПУ переконала нова збірка віршів поетеси «Неначе молитву, несу хризантеми» – збірка яскрава, оригінальна, глибоко лірична.
Ось окремі відгуки про творчість нашої землячки:
МИХАЙЛО ШЕВЧЕНКО, відомий київський поет:
«Звернув увагу на творчість Людмили Любацької ще в час першого нашого знайомства в 2012 році, коли вона виконувала обов’язки заступника директора Будинку письменників на Банковій, 2. Тоді прочитав її вірші, опубліковані в журналі «Вінницький край», рекомендував готувати до друку першу збірку. І ось у доробку Людмили вже дві збірки лірики – «Кровообіг» та «Неначе молитву, несу хризантеми». Вони підтвердили головне: Людмила Любацька має в поезії свій голос, свій стиль, свою тематичну палітру. Вже заглавний вірш збірки «Неначе молитву, несу хризантеми» дозволяє робити висновок про неординарність таланту поетеси:
Ти – як причастя, моя пречиста,
зерня цілюще – до слова слово,
мово матері, мово дитинства, мово любові,
Мово…
…Ти в колисковій для мого сина
і у печалі по мамі тризни…
Бути без тебе, моя глибинна, –
це, як без Бога,
як без Вітчизни.
Якщо в першій збірці «Кровообіг» Людмила Любацька експериментувала (і досить вдало!) на теми мистецькі та соціально-побутові, використовувала білий вірш і короткі поетичні форми, то друга її збірка має стрункіший, впорядкованіший лад насамперед в тематиці. Тема Любові: до рідного краю і до коханого – два чудових зрілих яблука в наддністрянському саду авторки. Глибоко змістовні цикл «Під небом Пеньківки», вірші «Чорний шлях», «Революція. Пост модерн», «Микола Вінграновський рибалить», «На виставці картин із соломки Олександра Саєнка», «Грози» – у першому розділі «Мальва навіяла сон»; лаконічний, бездоганно підібраний і виконаний розділ пісенно-інтимної лірики «Колискова для коханого» – об’єднані саме Любов’ю в найширшому значенні цього слова. Вірші пристрасні, глибокі, пройняті громадянським неспокоєм!…В них справді жура і щастя обнялись, бо обоє породжені сучасними реаліями життя».
ІРИНА ЗЕЛЕНЕНЬКА, відома вінницька поетеса і літературознавець, кандидат філологічних наук:
«Людмила Любацька – уже добре відома в Україні, активна й талановита вінничанка з дуже пластичним, сказати б, мудрим по-народному письмом. А тому її поетичний і прозовий таланти рясно позначені, з одного боку, афористичністю народних паремій, а з іншого – мелосом української народної пісні. До її краєзнавчих і глибоко ліричних творів не зможе залишитися байдужим жодний читач, оскільки талант живлять народні джерела, а це те, що в першу чергу позиціонує рідне слово українців у світі.
Це талант справжній, він має свій тембр і характер, у чомусь – стихійний, схожий на талант українського Петрарки з Поділля Михайла Каменюка. У книгах вінничанки – і гуманізм, і сердечність, і народні свята й обряди, і щемлива сповідальність та спазматичність. Вельми цінно, що Людмила Любацька зуміла поєднати дар відвертого хроніста й верлібриста з імпульсами своєї епохи, не загубивши за словами такої цінної жіночності – підтексти, недомовлене».
МИХАЙЛО КАМЕНЮК, Почесний голова Вінницької обласної письменницької організації, президент ГО «Русалка Дністровая»
«Любацька Л.В. ініціювала створення Клубу творчої інтелігенції Вінниччини «Інтермеццо», ще працюючи науковим співробітником Вінницького меморіального музею М.М.Коцюбинського та організовуючи зустрічі письменників з читачами в стінах музею. Клуб «Інтермеццо» під її орудою став потужним консолідуючим центром митців різних жанрів, проводив численні масові акції.
Любацька Л.В. стала співавтором Міжнародного літературно-мистецького свята та проекту «Русалка Дністровая» та співзасновником однойменної культурологічної і краєзнавчої громадської організації. За рекомендацією Вінницької обласної письменницької організації Секретаріат НСПУ призначив її штатним куратором цього проекту.
Цікава Любацька Л.В. і своєю літературною творчістю, як поет, есеїст, публіцист. Вагомою її заявкою в царині поезії стала перша книжка «Кровообіг». Основна стильова ознака книжки: новаторське імпресіоністське начало, яке наче відповідає роботам поетеси в малярстві, орієнтація на народно-поетичні традиції, відчуття сучасності, кольористика слова.
В наступній, другій збірці поезій «Нначе молитву, несу хризантеми» Любацька Л.В. розширює тематичні обрії поетичного світосприйняття та осмислення сучасності, глибшою стає її інтимна лірика».
Любацька_Неначе молитву несу хризантеми_2019_обкладинкаБукет поетичних хризантем – від Людмили Любацької:
Покута
1.
Нікого не лякаючись,
себе, можливо, гублячи,
люблю – смиренно каючись…
смиренно каюсь – люблячи.
2.
Я напишу тобі те, що було,
те, що згадати зумію:
сонце без тіні там висвітлить зло,
гріх, що прислужував змію.
Потім криві і правдиві слова
ляжуть на праведні ваги,
й совість довершить свої жнива,
де ні брехні, ні одваги.
Мотив
Браїлів. Чайковський. Пори року
Весна одбирає розум…
Літо медом вмивається …
Складеш це докупи разом –
ніяк не складається!
Крізь вітрів листопадову битву,
що несуть зимову коляду,
хризантеми несу, як молитву,
і на паперть зимову кладу.
***
Коли у саду зацвітають морелі
й здаля озиваються перші громи,
то сонця і вітру ясні акварелі
в цій казці весняній нас роблять дітьми.
Черешня білюга мене знов колише,
а поруч зі мною – веселі шпаки,
і серце знов прагне, і сниться колишнє,
і все відбувається мов навпаки.
Щезає десь досвіду зарозумілість
і від необачності не встереже,
й дорога у старість,
дорога у зрілість
позаду,
позаду.
позаду
уже.
Станція Ярошенка
Де із небом бавляться
вишенька і сосонка,
із вагону бачиться
станція Ярошенка.
Попід лебідь-хмарами,
небесами срібними,
не за крутоярами –
за садами рідними.
Станція Ярошенка
з поїздами-лунами,
проведи у подорож
за літами юними.
Попроси пробачення
за всі непобачення,
за усі запізнення,
сталися по-різному.
Квітами уквітчана,
снігом запорошена,
виглядає вічно нас
станція Ярошенка.
Віхола надворі
Віхола надворі.
В хаті світлотінь.
Соснам сняться зорі.
Січень.
Ніч.
Ірпінь.
Ці сніги колючі
впали на гаї.
Ах, які палючі
дотики твої!
Пташкою прибилось,
стукнуло у скло…
Це комусь наснилось…
В когось так було.
Пізній сніг
Сніг паде, наче манна небесна,
запізнивсь, а причина – хтозна…
Над Пеньківкою зоряні весла
опустила у небо весна.
Сніг іде, наче пісня журлива,
але чорні дерева в саду.
Сніг іде. Сподіваючись дива,
й я по ньому до тебе прийду.
Сніг іде по весняній дорозі,
і пояснення цьому нема,
мабуть, нам і за нас у тривозі
щось забула сказати зима.
***
Цей твій лист. Чи ж того я хотіла
і чи ж справді слів оцих ждала:
«Ти мені лісами віддзвеніла,
Ти мені садами зацвіла…»
Не зникай, омріяний мій раю,
Знов нам дай надії, як вогню.
Я іще цвіту – не одцвітаю,
Як струна на вітрові, бриню.
І нема комусь до того діла,
Що почулось на краю села:
«Ти мені лісами віддзвеніла,
Ти мені садами одцвіла…».
Колискова для коханого
Спи із моїми словами
так, якби спав ти зі мною…
Поле простелю зелене
навіть зимою.
Спи із любов’ю земною,
завтра прийде небесна –
наші моря і гори,
наша кожнісінька весна.
Пахне бузком і любистком
наша з тобою хата,
в ній на тебе чекають
наші слова-немовлята…
…спи із моїми словами
Просто пісня
…я ніколи тебе не знайду,
навіть якщо довірюся чуду,
та на щастя своє чи біду,
я ніколи тебе не забуду
…я ніколи тебе не знайду,
хоч в молитві весь вік перебуду,
хоч пустелі й моря перейду
…я ніколи тебе не забуду.
…не віддам, але і не вкраду,
захищу світлу пам’ять від бруду
…я ніколи тебе не знайду
…я ніколи тебе не забуду.

2020_Дан_120394Дан (Занузданова) Анастасія Едуардівна народилась 12 березня 1994 р. у м. Житомирі. Середню освіту здобула на Вінниччині, до 2016 р. навчалась у Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова за спеціальністю «журналістика». Займається копірайтингом, пише авторські статті.

Поетеса. Авторка збірок лірики: «Мій стоголосий дивний світ» (2010), «Не забирай мене у казку» (2011), «Меркурію, за нами плаче осінь» (2012); публікацій у колективних збірниках та періодиці.

Лауреат літературної премії «Подільська пектораль» (2012), конкурсу «Малахітовий носоріг» (2011).

Член НСПУ з 2014 р.

Проживає у м. Слатіна (Румунія).

2020_Остапов_110350(1950-2009)

Остапов Василь Дмитрович народився 11 березня 1950 р. у смт Брошнів-Осада Рожнятівського району Івано-Франківської області. Випускник історичного факультету Чернівецького державного університету (1972). Працював на виробництві, у журналістиці, царині екології. Займався фотосправою.

Прозаїк, драматург, публіцист. Автор книг «Будь мені теплою, земле» (1993), «Гиблик» (1996), «Будіть синів» (1997), «Бриндушки з-під Сивулі» (1997), «Кожна пелюстка вогню» (1999), «Вони не чули про Клааса» (1999), «Оголена шабля Богдана» (2000), «А якщо вони повернуться» (2001), «Та понеси з України» (2001).

Член НСПУ з 2001 р.

Помер 8 березня 2009 р. у Вінниці.