Олена Герасименко про свою восьму книгу поезій
Про мою восьму поетичну збірку «Соло для цвіркуна».Знаєте, що відчуває автор книги, яку вперше тримає в руках? Оту, що пахне типографічною фарбою… Оту, яку жоден читач ще не торкнувся навіть поглядом… Оту, де кожен твір і кожне слово насичене його почуттями…Оту, яка в свій час була маленькою брунькою, потім бутоном і, нарешті, цвітом його мрії, енергії, світу… Думаєте, самозакоханість? Ні і ще раз ні! Відчуття зрідні тому, що переживає жнивар, який бачить результат своєї копіткої, але такої улюбленої праці – від оранки, засіву – аж до врожаю. Перша книга, друга, і п’ята й десята – звикнути до цього неможливо. Ось і ця моя книга «Соло для цвіркуна» дарує мені відчуття солодкої втіхи. Може, навіть більше від інших, адже вона так довго до мене йшла, я так довго жила процесом творчості, нерідко дискутувала з верстальником-дизайнером – своєю донькою Бекас Тетяною, яка прискіпливо ставилася до кожної (так мені іноді здавалося) дрібнички. Так, книга створена таким собі родинним творчим тандемом.
Спочатку донька навідріз відмовилася брати картинку з інтернету, наполягла, аби я самостійно створила вигляд обкладинки, а не брала «чужу роботу». А коли я стала вигадувати варіанти – зовсім «розходилася»: «Та тут достатньо для ілюстрації всієї книги!» Зізнаюся, моя розгубленість інколи переходила в паніку, але вона чудово впоралася з дизайнерською роботою, і ось я бачу результат: поезія, супроводжувана власноручними авторськими ілюстраціями. Я дуже вдячна своїй доні за її вміння, настирливість, творчий неспокій, здатність переконати, підтримати, допомогти, відчути. Прикро тільки, що за всім цим упустили: ніде в книзі не зафіксовано, що малюнки авторського виконання, а дизайнером – моя донька Бекас Тетяна.
Не секрет, що багато талантів залишилися нерозкритими, авторів невідомими, шедеврів, що так і не побачили люди через фінансову неспроможність. Добре, коли є кому в такому випадку підставити міцне плече, як у моєму випадку. Світлану Миколаївну Кравченко мені послала сама доля. В свій час Світлана Миколаївна була керівником управління соцзахисту, де я працювала. Знала її, як вимогливу, але справедливу, з щирим серцем, готову прийти при потребі на допомогу (морально-психологічну підтримку я відчувала не раз). Ось і тепер вона без вагань відгукнулася на моє прохання щодо фінансування книги. Сьогодні їй адресую щиросердну вдячність з побажанням усіляких гараздів, успіхів та фінансової стабільності!
У своїй книзі я висловила вдячність всім моїм колегам по перу та читачам за їхні теплі відгуки на адресу моїх творів.
Передчуваю запитання щодо назви. З цим була доволі цікава історія. По-перше, більша частина віршів писалася ночами під цвіркунові мелодії за вікном. По-друге, ці малі комахи самі настирливо наполягали на цьому. Яким чином? Уявіть собі осінню ніч. За вікном звичні скрипучі звуки, перед очима монітор, аркуш паперу, де виведено умовний варіант назви майбутньої книги. Раптом на цей папір ні звідси, ні звідти падає маленька комаха – на листок із назвою «Соло для цвіркуна». При тому, що на вікні москітна сітка. Не встигла відійти від шоку, як наступного дня цвіркун скочив мені до рук на вулиці. Щось на грані містики, чи фантастики (нізащо б не повірила, аби це не трапилося зі мною). Так що питання назви книги було вирішене й сумнівів більше не було. Тим паче, цвіркуни навіть сприяли моєму безсонню й моєму натхненню – аж настільки, що іноді мені здавалося, ніби вірші я пишу для них.
Звісно, як кожний автор, я мрію, аби мої читачі отримали літературне й естетичне задоволення від книги, де я ділюся з ними своїми роздумами, почуттями. Отож, зустрічайте мою нову поетичну збірку “Соло для цвіркуна”.
