Новий доробок Лариси Сичко
Лариса СИЧКО. В’ЯР: художньо-історична повість.
Частина друга. – Вінниця, ТВОРИ, 2022
Наша колежанка Лариса Сичко повідомила у своєму пабліку: Нарешті побачила світ 2 част. моєі художньо-історичноі повісті В’ЯР. Серце переповнює вдячність редактору повісті ТЕТЯНІ ЯКОВЕНКО за підтримку і допомогу. Також видавництву ТВОРИ, яке надрукувало книгу у цей надважкий для України час. Тут 360 сторінок і все про УКРАЇНУ.
Коли здригається земля і падає небо, то читаєш вісті з передової й тимчасово окупованих територій та молитви за тих, то їх особливо потребує. Книги, як багато чого іншого, відкладаєш на “потім”, до “кращих часів”, бо найдовершеніші тексти, найулюбленіших письменників мозок не сприймає…
Цю книгу я прочитала кілька тижнів тому (чи кілька десятиліть? тепер кожен день видається роком!) Вона стала (не побоюся цього слова) тим трунком, що почав потрохи гоїти зболену душу. Не дзвонила авторці, бо пообіцяла собі, що напишу бодай кілька слів, але ніяк не можу зібрати їх, ті слова, докупи.
Ні для кого не секрет, що художньо-історичні твори писати нелегко, а надто коли розповідаєш про місця, рідні з дитинства (в даному випадку – село Уяринці Тиврівського району Вінницької області), і відчуваєш відповідальність перед предками, які дивляться з Вічності.
Лариса Сичко впоралася з цим завданням, і всі, хто прочитав першу частину її книги “В’ЯР”, що побачила світ 2018 року, змогли в цьому переконатися.
У ній на основі розповідей старожилів і скупих архівних свідчень (а знаємо ж, як нищилися й нині нищаться документи з УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ), Лариса Іванівна відтворила літопис рідного села (тоді – містечко Скринне) і свого роду упродовж декількох століть. Кілька поколінь на тлі лихоліть і воєн! (Є тут відгомін визвольної битви під проводом Богдана Хмельницького і відважний козацький полковник Данило Нечай). І якщо в перших оповіданнях герої здаються нам трохи фольклорними (наш дорогий Михайло Коцюбинський сказав би: “Тіні забутих предків”), то далі (зокрема, “Серветки”, “Шкурка”, Тернова хустка”, “Лукерка”, “Мотря”), вони набувають конкретних рис, стають впізнаваними.
Пригадую презентацію книги у Світлиці Вінницького літературно-меморіального музею Михайла Коцюбинського. Як ми у дружньому колі тішилися за Ларису Сичко та її чоловіка, відомого художника й наставника молоді, Олександра Пелешка, який зробив серію графічних робіт, що дуже прикрасили видання.
Окрилена підтримкою колег-письменників, земляків та родини, Лариса Іванівна взялася за другу частину книги, охопивши період між першою та другою світовими війнами. А вийшла вона в перші дні вторгнення росії в Україну (бо війна триває вже 8 років, і Лариса Сичко разом зі своєю сім’єю робить посильний внесок у Перемогу).
Книга читається на єдиному подихові, бо це розповіді про всі жахіття, що їх принесли українському народові радянська влада і большаки (так у Ларисиному селі називали більшовиків). Єдина світла пляма – оповідання “За Україну, за нашу волю…” – про часи УНР…
Ларисо, Ви хвилювалися, чи “на часі” ця книга. Так, вона дуже потрібна! Бо нащадки тих “большаків” знову плюндрують Україну – вбивають і морять голодом людей, нищать церкви, бібліотеки та культурно-історичні пам’ятки (у Бородянці навіть у погруддя Шевченка стріляли!)
Даруйте, що трохи сумбурно. Це перший текст, написаний від 24 лютого. Здається, у Вас були іменини, Вікіпедія підказує. Бажаю сили, снаги, успіхів у тій почесній місію, що виконуєте зараз. Обіймаю на відстані.
Вірю, що після Перемоги Ви напишете ще й третю частину.
P.S. Наш дорогий Олександр Пелешко зробив і до цієї книги неперевершені ілюстрації!)))
Нарешті побачила світ 2 част. моєі художньо-історичноі повісті В’ЯР. Серце переповнює вдячність редактору повісті ТЕТЯНІ ЯКОВЕНКО за підтримку і допомогу. Також видавництву ТВОРИ, яке надрукувало книгу у цей надважкий для України час. Тут 360 сторінок і все про УКРАЇНУ.
300422
