Ірина Зелененька: Я тим нічого не вигадую

Зелененька_Я тим нічого не вигадую_2000_обкладинкаІ. Зелененька. Я тим Нічого не вигадую: поезії. – Вінниця: АКВІЛОН, 1999. – 112 с. – ISBN 966-7571-07-2.

 

Книжка вийшла в серії «Vineola», редактором якої була Т. Г. Трубникова. Передмову написав професор А. М. Подолинний. Книжка оформлена малюнками авторки.

 

Передмова

Для Ірини Зелененької світ — це музика. Багато музики. І її поезія — це також передусім музика.

Звуки, звуки, звуки… Хаотичні, непередбачувані, але які яскраві, які цікаві! Їх потрібно вловити, вилаштувати, наповнити змістом- ладом. Часто це не вдається, і тоді вірш дістає назву “Ні про що”. Частіше все-таки вдається, але не без утрат: основна мелодія хоч не губиться, та інколи стає неясною, ускладненою. Стихійного у віршах чимало.

Чи це недолік? Хто зна? а, може, так народжується стиль. Принаймні, Ірина вже окреслюється в своїх віршах: змістом, голосом, настроєм.

Чому вона пише? Що їй потрібно від життя? Відчуваєш, як вона хоче зрозуміти себе, як дослухається до себе, як намагається збагнути глибину, ще непізнану суть свою, інших людей, природи. У її коханні багато сум’яття, непевності, невистояності, невтоленості, а звідси й суму, й болю: “Лель мені не співає”…

Усі пейзажні вірші, як не дивно, про осінь і дощ. Молода дівчина не пише про весну. Ну й що ж, не дивуймося: на те й вона молода, щоб дивувати незвичністю своєю, неусталеністю. Перечитаймо її вірш “Осіннє”. Скільки в ньому земної свіжості, здорового чуття, отої дорогої для поета парадоксальності в погляді на звичайний, буденний світ! Може, в цьому вірші зерно для її майбутніх урожаїв:

Я буду зараз і колись

Ще так, як не була ніколи.

 

Анатолій Подолинний