Андрій Стебелєв. Тайна однієї картини
(про полотно вінницького художника В. В. Пирогова «На руїнах Вервольфу»)
Усе далі віддаляються події, пов’язані з Другою світовою війною, з перемогою наших праотців у Великій вітчизняній війні, яку в сучасній історіографії називають Німецько-радянською війною 1941-1945 рр. Через 75 років майже немає свідків тих подій. В Україні інша війна зараз ятрить гарячою раною. Нові герої, свіжі могили… А війна попередня, яка охопила тоді всю нашу країну і вартувала 10 млн. життів українців, стала архівним документом і музейним експонатом. Така насправді доля кожної війни, отакий безжальний закон життя!
У фондах Вінницького обласного художнього музею зберігається картина «На руїнах Вервольфу» авторства художника Віктора Пирогова (1923-1993).
Віктор Пирогов. “На руїнах Вервольфу”, 1965, полотно, олія, 123,5х266
Масштабне полотно розміром 123,5 на 266 см написано олійними фарбами. Зараз такі великі не пишуть. А тоді писали переважно на замовлення. Замовляли зазвичай державні установи і у перевірених в усіх сенсах мистців. Віктор Володимирович Пирогов був серед них. Випускник Київського художнього інституту 1957 р. Стояв біля витоків створення обласного осередку Національної спілки художників України у 1976 р. Мав дозвіл писати портрети Леніна і Шевченка, оформлював музей свого однофамільця хірурга Пирогова на вінницькій околиці. Відомо, що збирався писати «Форсування Дніпра», але цей сюжет замовили іншій його колежанці – Лілії Георгіївні Лебедєвій. Тонули радянські солдати не на полотні художника Пирогова, а у маршала Жукова, який не панькався: «Усі хохли – зрадники, чим більше у Дніпрі потопимо, тим менше після війни доведеться до Сибіру засилати!»
Отже, відомий у Вінниці пейзажист, портретист, автор жанрових картин у традиції соціалістичного реалізму, учасник Другої світової, отримав завдання намалювати Перемогу. Він оформив свої враження в антуражі руїн зловісної гітлерівської ставки «Вервольф», що була під Вінницею. Сталося це 1965 року.
Яку Перемогу ми бачимо на картині В. Пирогова? Весняний погожий день, певно 9 травня. Зазеленіла травичка, у свіжу зелень одягнувся гай на задньому плані. Проймає перше сонячне тепло, забарвивши у лагідні охристі кольори вивернуту вибухом бетонну брилу з фундаменту гітлерівського вовкулачого лігва. Колорит будується у поєднанні охристих, кобальтових і ультрамаринових відтінків, – як сказали б фахівці. На передньому плані у задумі головний герой – ветеран у польовому однострої кінця війни, в очах його журба, погляд зосереджений углиб себе, в свої спогади… Щоб розумітися у живописі, слід частіше дивитися на картини. Це називається: читати картину, бо справжній художник композиційними прийомами і зображувальними засобами завжди намагається донести справжній зміст намальованого, поділитися своєю сюжетною таїною.
І ось тут на допомогу приходять мистецтвознавці. Експерт Вінницького обласного художнього музею, де зберігається картина, Сергій Бартко пояснює:
«Художник використовує канони монументалістики – єднання таких архетипів як: спогади, пам’ять, пам’ятник, нагадування. На полотні наочне предметно-просторове поєднання з архітектурою, навколишнім середовищем. Грудомаха з цементу уособлює камінь, а камінь символізує розруху, тягар. Фігура ветерана на фоні цього каменю є вступом в картину, бо розташована за правилом золотого перетину і одразу привертає увагу глядача. Акцентний вступ в картину є дещо інверсійним прийомом і не типовим для тогочасних мистецьких композиційних вподобань. Герой показово зображений у позі роденівського «Мислителя», майже фотографічно зафіксованій.
О. Роден. Мислитель
Така фрагментація є додатковим підсилюючим наголосом важливості головного персонажу, який улетів своїми думками у спогади. Солдат не з нами, він повернувся на свою війну. Його оболонка на полотні є моментом зупиненої дії, як власне й камінь».
З почутого від фахівця розумієш: сумну Перемогу написав нам Віктор Пирогов.
А тепер увага! «У картини є своя тайна, – продовжує мистецтвознавець Бартко. – На ній за вимогою виставкової комісії, яка приймала картину, шаром фарби замальована дівчинка!» Відтак, історія з Перемогою набула багатошаровості не тільки за змістом, але й за формою. Те, що «На руїнах Вервольфу» стала програмною роботою художника і неабияким для нього викликом свідчать ескізи, що зберігають спадкоємці у родинному архіві. Їх більше десятка. Виконані в різних техніках, різноманітними матеріалами: начерки олівцем та вугіллям на папері, олією на картоні. На багатьох присутня дівчинка, онука головного нашого героя. Книжку читає позаду замисленого дідуся чи грається з дитячим цеберком.
Раптом зникає, а її цеберко перетворюється на солдатську фляжку з фронтовими «сто грам». Чом не пом’янути у День перемоги побратимів?
Розглядався варіант, коли замість дівчинки на полотні мав з’явитися за спиною ветерана його син – молодий вояк.
Головний герой замість остаточної гімнастерки приміряв плащ і шляпу, як на типових картинах того часу й подібної тематики. Зокрема таким намалював В. Пирогов 1974 року партизана В. М. Стрежнєва.
В. Пирогов. Ветеран Другої світової партизан Стрежнєв В. М., 1974, полотно, олія, 90х72
Художник довго зважував, куди подіти руки центрального персонажа.
Вони тримали цеберко або палицю, чи безпорадно повисали з колін, що не задовольняло майстра, поки руки не застигли як у роденівського «Мислителя».
Чимало уваги приділено автором полотна обличчю ветерана.
На одному з ескізів знаходимо надпис «П. Ю. Рябий». «Певно, прізвище натурщика, – вважає зять В. Пирогова, а також відомий вінницький художник Олександр Рожков.
– Картина «На руїнах Вервольфу» дещо автобіографічна, бо лице головного героя схоже на батька художника Володимира Юхимовича, корабельного техніка на Каспії, ну і, звісно, на автопортрети мого тестя середини 70-х років минулого століття».
В. Пирогов. Портрет батька Володимира Юхимовича
В. Пирогов. Автопортрет, 1970-ті рр.
Фактурну цементну глибу з «Вервольфу» також знаходимо на тогочасних етюдах Пирогова. І дещо вгадуємо на різних ескізах надписи: «22 VI» – день початку Німецько-радянської війни, «1944» – рік звільнення Вінниччини від фашистської окупації, і навіть в усі часи актуальне і життєдайне – «Люба + Саша».
Картину у художника не закупили… Не допомогла й замальована дівчинка! Лише через дев’ять років після написання, 1976 року, вона потрапила до Вінницького обласного краєзнавчого музею, а з утворенням 1987 р. окремого художнього музею перекочувала до його фондів.
Що було причиною такої неуваги до Перемоги? Здається, що банальна пересторога тогочасних компартійних чиновників від мистецтва. Чому «Вервольф» обраний антуражем? Асоціації з ім’ям Гітлера? Куди полинув думками головний персонаж, про що думає? Про 14 тис. загиблих на будівництві ставки фюрера наших військовополонених? Про розстріли більшовиками простого люду у Центральному парку перед здачею фашистам Вінниці? Про Соловки? ГУЛАГ?
Навіщо алюзії з Роденом? Чому така зажурлива Перемога? Де салют над штурмом Рейхстага і подерті німецькі штандарти під Мавзолеєм? І для чого ця дівчинка? Без неї стало ще тривожніше і провокативніше! Виклик автора суспільству з внутрішньої еміграції?
Чому художник Віктор Володимирович Пирогов, який був водієм на американській вантажівці «Студебеккер», що поставлявся радянській армії по ленд-лізу, бачив в Тегерані Сталіна, форсував Сіваш і визволяв Чехословаччину, ніколи не розповідав про свою війну? Навіть близьким.
І наостанок… 1965 року, у рік написання картини «На руїнах Вервольфу», до влади в СРСР прийшов Брежнєв, і знову стали святкувати Перемогу, бо за сталінських часів останній раз вшановували звитяжців 1948 року, а потім… забули. Чому? Певно, ще багато було живих свідків, які пам’ятали ціну тієї звитяги, стратегію «гарматного м’яса» тодішніх полководців. Ще просили подаяння на базарах і біля гендлів т. зв. «самовари», ветерани без кінцівок, які у 50-ті в одну мить зникнуть на Валаамі та Соловках, щоб не нагадувати про жахіття війни і не псувати настрій будівникам комунізму. Комунізм не побудували. Через що? Це вже зовсім інша таїна. А на передньому плані картини Пирогова праворуч дереться уверх деревце. Молоде. Зелене. З надією через півстоліття стати великим деревом.
2020
