80-річний ювілей Василя Шевчука

Шевчук_01082022_61 серпня. Сьогодні у Вінницькій обласній організації Національної спілки письменників України відбулося вшанування ветерана організації, члена  НСПУ ВАСИЛЯ ЙОСИПОВИЧА ШЕВЧУКА з нагоди його 80-річчя. Вітали ювіляра заступник голови Вінницької районної військової адміністрації ЮЛІЯ ОЛІЙНИК, колеги-письменники ВАДИМ ВІТКОВСЬКИЙ (голова ВОО НСПУ), ВАЛЕНТИНА СТОРОЖУК, МИХАЙЛО КАМЕНЮК, ЛЕОНІД КУЦИЙ, АНДРІЙ СТЕБЕЛЄВ. Надзвичайно зворушливим і оригінальним було колективне вітання родини ювіляра: дружина, доньки, внуки, зяті, правнук.

Великий, плідний життєвий і творчий шлях пройшов ВАСИЛЬ ШЕВЧУК. Працював агрономом. Здавна цікавився лікарським травознавством, народним цілительством, свого часу очолював спеціальний відділ облспоживспілки по заготівлі лікарських трав, куди надходили численні замовлення навіть з-за кордону. Поступово став записувати легенди рідного краю, народжувалися поезії, чимало з яких стало піснями. Справжній бум пережили Шевчукові книги, в яких узагальнювалася давня народна мудрість по лікуванню травами, власні спостереження та практика. Їх друкували навіть всесоюзні видавництва за радянських часів багатотисячними накладами, але книг все одно не вистачало. Траплялися і зловмисники, які без згоди автора тиражували кращі з його цілительських і порадних книг і наживали на цьому грубі гроші. Свого часу в електричках з-під поли ажіотажно йшла його книга «Люби мене – не покинь» з народними віруваннями та рецептами приготування приворот-зілля та іншого у випадку нещасливого кохання. Книги Шевчука нерідко пропадали з книжкових виставок, їх цупили відвідувачі безбожно. Бо цих книг не вистачало. На них був і зостається читацький голод.

З гумором і усмішкою розповідав ювіляр різні історії, що траплялися з ним і з його книгами, ділився з присутніми слушними думками:

«Не старість іде до людини, а людина – до старості, – казав Василь Йосипович. – Хто рано старіє, винен у цьому сам, оскільки або не вміє, або лінується доглядати свій організм. А між тим, на нашому Поділлі цілорічно маємо справжній лікувально-рослинний дар. І саме в нас не переводилися довгожителі. Якось мені доводилося читати лекції в Тростянецькому районі. Приїхав послухати мене й один бувалий чоловік, який признався мені травознаєм у п’ятому поколінні. І повідав одну придибенцію зі своєї юності. Якось їхали вони з батьком возом через одне тамтешнє село. Дивляться, а біля тину стоїть, схилившись на нього, сивобородий дідуган і плаче, аж відхлипує. Звісно, ми, сердешні, до нього й запитуємо: «Дідусю, чого плачете?» – «Та, – каже, – батько щойно побив» – «Батько? – розгубилися подорожні, але взяли себе в руки. – А за віщо побив?» – «Бо я діда не послухав» – «А де ж ваш дід?» – «Та он за хатою дрова рубає». Такого дива подорожні пропустити не могли. Пішли за хату поглянути – там справді дід нашого плаксія, як той чаклун Хо із казки, сидить на стільчику і дрівцята січе на пеньочку сокирою. Затрималися подорожні на тому подвір’ї, все розпитували, в чім секрет такого довголіття феноменальної родини. «А секрети кругом, куди не кинь, – кажуть їм, розводячи руками довкіл. – Он хоча б чорна бузина: чай з її цвіту, плодів п’ємо цілу зиму, з варенням з її ягід – жодна застуда не візьме. В настої бузинової кори ноги паримо, про ломоту кісток не чуємо». І так далі.

Про гучний резонанс цілительських книжок Василя Шевчука відомо давно. Вдома у нього цілі мішки листів з проханням надіслати ту чи іншу книжку, бувало, до сотні людей за день приїздили просто додому автора, сподіваючись і на цілющі рецепти, і на книги. Але де тих книг набереш, коли наклади їх здебільшого були мініатюрні. А ще не виданими лежать у столі рукописи  книг з легендами рідного краю, віршами, піснями – справжній етнографічний скарб. Та не було підприємницької жилки у Шевчука, що мав – одразу роздаровував, окремі з книги в єдиному примірнику бережуть рідні, як зіницю ока.

Ювілейний захід перетворився в зацікавлену розмову з пропозиціями, як наблизити творчу спадщину Василя Шевчука до сучасних читачів, втілити чимало його намірів в нові, а то й бажані перевидані книги.

Фіксували подію у світлинах ОЛЕКСАНДР ГОРДІЄВИЧ та МИХАЙЛО КАМЕНЮК

01082022