“Ямпільські вісті” про нашого колегу – Анатолія Жарука

АНАТОЛІЙ ЖАРУК –

ЛАУРЕАТ ПРЕМІЇ ІМЕНІ МИХАЙЛА СТЕЛЬМАХА

Проймають зсередини мурахи гордості тому, що Ямпільщина та її талановиті люди відзначаються чи не у всіх сферах життя. Наші люди, що із джерельною водицею увібрали в себе всю могутність краю – велично і шанобливо прославляють його. Ямпільчанин Анатолій Жарук впевнено крокує письменницькою стежкою. Його творчі доробки мають честь бути народженими на славній землі пращурів, тим самим поновлюючи історичну справедливість та возвеличуючи винуватців його свіжодруків. Наполеглива праця письменника не тільки віддзеркалюється у його унікальних роботах, а й має широке визнання серед знаних та досвідчених колег.

Рішенням журі літературної премії імені Михайла Стельмаха журналу «Вінницький край» лауреатами за 2022 рік стали: поетеса Катерина Копачинська – за добірку поезій «Янголи у камуфляжі», драматург Анатолій Наумов, член НСПУ, який переїхав на Вінниччину з Донецька, – за п’єсу «Ефект матрьошки» та наш земляк-прозаїк Анатолій Жарук – за статтю «Після страждань наступає воскресіння».

Літературна премія імені Михайла Стельмаха була заснована журналом «Вінницький край» і міжнародним громадським об’єднанням «Вінницьке земляцтво» у Києві. Вона має на меті вшанування пам’яті письменника-земляка Михайла Стельмаха і відзначення творів українських літераторів. Присуджується за кращі публікації в часописі в номінаціях «поезія», «проза», «публіцистика (краєзнавство)». На здобуття премії можуть претендувати високохудожні літературні твори, опубліковані в поточному році на сторінках журналу «Вінницький край». Лауреатів премії ім.М.Стельмаха визначає журі, враховуючи суспільний резонанс опублікованих творів, читацькі відгуки на них та інші критерії. Присудження премії відбувається щорічно наприкінці поточного – на початку наступного за ним року шляхом таємного голосування членів журі. Вручають премію під час проведення Стельмахівських днів на Вінниччині, або з інших вагомих нагод. Лауреати премії отримують дипломи й грошові відзнаки.

– Припізнилися ми трохи з врученням літературної премії журналу «Вінницький край» імені М.П.Стельмаха цьогоріч, не звично, як завжди, у травні, до дня народження видатного земляка і письменника світового рівня, а вже коли відлетіли у теплі краї Стельмахові гуси-лебеді, а разом з ними – у вічний вирій і Стельмахів земляк Вадим Гутнік. Офіцер-розвідник загинув під Андріївкою Херсонської області, боронячи рідну землю від російських агресорів. Було цьому ряд причин: найголовніша – це війна, через неї пороз’їжджалися світами відомі земляки, які фінансово підтримували вручення цієї премії роками, та й зібрати людей не так просто через часті повітряні тривоги й побоювання влучання. Нарешті 27-го вересня ми завітали до Дяківців творчою бригадою обласної комунальної установи «Видавничий Дім «Моя Вінниччина» (голова обласної письменницької організації та директор «Видавничого Дому» Вадим Вітковський, заступник директора, Заслужений працівник культури Укра-їни Валентина Буздиган-Сторожук, відомий фотохудожник Олександр Гордієвич, члени НСПУ Анатолій Жарук і Анатолій Наумов, викладачка вузу Катерина Копачинська, Леонід Бобир) з відомою вінницькою громадською діячкою, меценаткою і волонтеркою Людмилою Станіславенко. Цього року в дипломі лауреата премії імені М.Стельмаха з’явився ще один під-пис – мецената премії, ним радо погодилася стати Людмила Станіславенко, яка взяла премію під свій патронат, бо пригадала, що багато років прожила у Вінниці на вулиці Михайла Стельмаха і мріяла побувати у музеї, – розповідає про вручення премії голова Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України, Заслужений журналіст України Вадим Вітковський.

Окрім вручення премії, творчі цьогорічні успіхи Анатолія Жарука також відзначились вступом до Національної спілки письменників України та виходом фінальної книги з трилогії «Нескорені Гайдамацького Яру» – повісті «Шляхтичі гайдамацької крові». Рік тому ми ділились із читачами новинкою, що вийшла з-під творчого письменницького крила Анатолія Жарука під назвою «По Поділлю із вогнем», як уже тримаємо у руках ще «гарячу» книгу, що манить до прочитання особливим ароматом поліграфії та внутрішнім пізнанням з продовженням історії та доль, пов’язаних національно-визвольним повстанням часів Гайдамаччини.

У новій повісті член Національної спілки письменників України, лауреат премії імені Михайла Стельмаха Анатолій Жарук торкається раніше маловідомого з історії Гайдамацького руху в Україні, коли наших славетних лицарів нагороджували за мужність і відвагу не лише коштовними жупанами, шаблями і пістолетами, але й нерідко за часів Речі Посполитої – шляхетськими родоводами, маєтками і землями. Для героїв книги Анатолія Жарука поновитись у суспільстві, але гідно пройти перевірку владою та грошима допоміг саме шляхетський титул на папері Стефана Баторія.

Герої минулих книг Анатолія Жарука живуть і борються на сторінках цієї книги, стають шляхетними і не перестають бути… гайдамаками, захисниками і визволителями рідної землі.

Певні, що книга знайде своїх прихильних шанувальників серед молоді, сучасних захисників, що сьогодні виборюють вже наші дні, долаючи російських окупантів у нерівному бою.

КНИГА ТРЕТЯ – «ШЛЯХТИЧІ ГАЙДАМАЦЬКОЇ КРОВІ»

За кордоном ми всі з України… У столиці ми із м.Вінниці, у м.Вінниці – ми із Ямполя. Вже у м.Ямполі ми із сіл Михайлівки, Кісниці, Буші, Білої, Безводного чи Качківки… «Ми» – це про те, звідки ти родом. Тьохкає ж серце десь у чужині, коли бачиш чи чуєш рідні назви сіл, рік, закутків чи обочей?

З дитинства ми чули історії про подвиги легендарних гайдамаків з с.Буші. Таке далеке історичне минуле було зовсім близько, адже можна пройтись місцями їх слави, життя, битв та місць вічного спочинку. Оживає уява на основі історичних даних із нотками роздумів та лірики, коли в руках тримаєш книгу місцевого автора, де тільки і йде мова про отих гайдамаків, які більш як 300 років тому ступали твоєю ж землею. Повість «Шляхтичі гайдамацької крові» відверто затягує до прочитання і її внутрішнім магнітом є знайомі нам місця – річки Дністер та Мурафа, сусідня Молдова, Буша, Ямпіль.

Пізнавально заглянути у книгу крізь призму років та відтворити в уяві, яким чином був побудований світ і життя століттями назад. Долі головних героїв – це просте життя тодішніх чоловіків, які в один переломний момент не захотіли терпіти, ховатись, прощати… Це також історія лідерів-захисників, що знаходить болючу історичну паралель і сьогодні, коли в Україні проливається кров найкращих її синів і дочок під час повномасштабного вторгнення рф в Україну. З кожною прочитаною сторінкою страшить циклічність історії як такої. Адже хоч і минуло чимало років і століть, багато води вже зніс у море Дністер, а проблеми як у людей, так і в країни – ті ж самі – звільнення від поневолення та одні й ті ж вороги – кляті московити.

Вони завжди будуть дивитися на нас, як на нижчих від се-бе або ж розбійників, а не як на патріотів та захисників свого краю і своєї Вітчизни…, – йдеться у діалогах гайдамаків про московитів на сторінках книги.

В преамбулі до книги історичні паралелі також провів і голова Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України, Заслужений журналіст України Вадим Вітковський.

– Україна мала шанс вибороти собі Незалежність ще у 20-ті роки минулого століття, коли у Вінниці Семен Петлюра підписав угоду про співробітництво з начальником Польщі Юзефом Пілсудським на російсько-українському фронті. Та позицію Петлюри, на жаль, тоді не підтримав уряд Української Народної Республіки, що сліпо бачив у більшовицькій Росії братню, також соціалістичну, сторону. Відомі слова маршалка Пілсудського: «У революцію ми з Михайлом Грушевським їхали в одному вагоні, але я на станції Варшава вийшов з вагона…». Тоді Польща була з Україною, але, на жаль, не до кінця. Нині, в час нової російсько-української війни Польща разом з усім свідомим світом знову стала найголовнішим адвокатом України у Європі і захищає право українців жити вільно і незалежно у Європі. У своїй новій книзі Анатолій Жарук пи-ше про ще давніші історичні часи, коли в Україні також гриміли гармати, і коли наші славні гайдамаки вміли воювати пліч-о-пліч з польськими жовнірами. Ця книга – перша у творчій біографії Анатолія Жарука уже з титулом члена Національної спілки письменників України. З цим і вітаємо Анатолія, – пише Вадим Вітковський.

– Під час підготовки було використано багато матеріалів від мого приятеля історика з Кракова. Документи довелося багато перекладати. У цій справі також допомогли у консульстві м.Вінниці. Також працював із архівами з Мінська. Про відбудову церкви в Буші в 17 ст. дізнався з кам’янець-подільських єпархіальних відомостей. Там, зокрема, йшлося про отця Мефодія, – розповідає автор трилогії Анатолій Жарук.

Зауважимо, що зануритись в атмосферність книги можна і на сторінках «Літературної України». У серпневому вінницькому випуску є можливість попереднього прочитання початку першого розділу третьої фінальної повісті.

Радимо сучасній патріотично налаштованій молоді та педагогам до прочитання книги з трилогії «Нескорені гайдамацького Яру» під авторством Анатолія Жарука. Місцевий автор на основі історичних даних описав місцеве життя і передав дух, що панував кілька століть тому. Ямпільщина отримала унікальний шанс історичного переродження в літературній сфері, коли на сторінках книги ожила велич та могутність гайдамаків і передався енергетичний посил сучасності у війні не одного століття до продовження виборювання свого істинного я саме зараз. Прочитати своє місцеве – однозначно потрібно. Минуле зобов’язаний знати кожен, бо то його суть і сила. Молодь, особливо, має знати про кожен камінчик і схил, людей, його минуле, боятись повторення історичних циклічностей і жити по совісті, не забуваючи, що таке українська душа.

Світлана СОЗАНСЬКА.

На знімку: Анатолій Жарук дарує екземпляри нової книги редакції «ЯВ»