Весняні сни Михайла Стельбицького
Навіть великі класики частину любовних колізій своїх ліричних героїв переносили в простір сновидінь: Шевченкове «не буду спать, бо й ти приснишся… запалиш рай мій самотний», адресоване обраниці-зрадливиці, антитезою відлунилось у Франковому «…являйся, зіронько, мені хоч в сні: в життю ти мною згордувала…». Останні слова могли б стати епіграфом до сюжету М. Стрельбицького, автобіографічному героєві якого сни стають місцем втечі від реальності і шансом хоча б якоїсь зустрічі з тією, яка згордувала… Втім, і в найщасливіших снах, де «панна невблаганна»… кохає «ветерана», йому не втекти від автоіронії, їй – від ореолу Панни-Діви ХХІ — претензійної? гордовитої? недосягненної?..
29.12.2016 @ 18:12