Вечір пам’яті поета Володимира Прилипка
Київська колежанка-спілчанська Марія Косян поділилася у соціальних мережах про вечір пам’яті поета Володимира Прилипка, якій відбувся у Вінниці 16 листопада 2024 року:
А знаєте, бувають події, які торкаються самих глибин. І, здається, минає день, другий, потім тиждень, а ти продовжуєш перебувати в тій атмосфері, із теплотою згадувати кожну мить. Таким став для мене захід на честь Володимира Прилипка, відомого вінницького поета та археолога. І за сумісництвом дідуся мого чоловіка Андрій Кароєв.
Я неодмінно запам’ятаю:
– майже детективне розслідування, яке ми з Андрієм проводили напередодні, щоб відшукати друзів-митців Володимира Прилипка. Унаслідок цього, ми знайшли й багатьох письменників, зокрема Вадим Вітковський, Віктора Мельника та Andrii Stebeliev. А також іще одного онука Прилипка (уже двоюрідного), Богдана Опіча, що також пише вірші.
– виступи легендарних Войчишин Володимир та Очеретяний кіт. Ви зробили цей захід неповторним і по-справжньому особливим!
– музичний супровід та треки улюбленої Темна Матерія, із якою ми проводимо вже не першу подію.
– заповнену вщерть залу культурного простору Піч. Було майже, як у маршрутці в пікові години:) Дехто з глядачів навіть стояв на вулиці, лиш періодично потрапляючи досередини.
– читання Андрієм і Богданом спершу віршів Володимира Прилипка, а насамкінець власних текстів. Бо життя завжди продовжується. У тому, що ми створюємо, а ще в наших дітях. Тому хоча Володимир Прилипко помер 20 років тому, ми зібралися саме в день його народження.
– найбільшу кількість донатів за всю історію наших виступів. Під час заходу ми зібрали 18920 грн(!) на потреби 153 ОМБр, де служить тато Андрія і син Володимира Прилипка. І тоді я подумала, що близькі продовжують допомагати нам, навіть коли пішли на інший бік. Так В. Прилипко зібрав велику суму на потреби бригади сина.
Я обожнюю метафоричність поезії Володимира Прилипка, його тонке чуття.
«На Поділлі зима,
як шоломи, горби,
і дорога з села до села
золотою соломою світиться вся,
і дими, як стовпи в небесах.
На Поділлі зима,
чуйно сплять пшениці…
(О липнева квітна далина!)
Тихим ранком од відер
дзвенять криниці,
ополонка чорніє на білій ріці,
наче подих на шибі вікна».
Для мене модерувати цей захід було щемко й трепетно… Усередині безліч почуттів і думок. Про мистецтво, безперервність життя, силу творчих звʼязків, про міць роду. Про всі ті важливі слова, які мають звучати. Зрештою, про те, ким є кожен із нас і що ми лишаємо по собі.
