Василь Вертипорох презентував свою нову книгу у Вінниці
Валентина Сторожук, Василь Вертипорох, Вадим Вітковський
«Гостював у Видавничому Домі «Моя Вінниччина» один з найкращих поетів Вінниччини Василь Вертипорох, дуже талановитий лірик і від Природи скромний Чоловік? – повідомив на своїй сторінці у мережі Фейсбук очільник вінницьких письменників Вадим Вітковський. – Цього разу дарував нам, з Валентиною Буздиган (Сторожук) і Андрієм Стебелєвим, який зафіксував зустріч на цьому фото, нову свою збірку віршів «П’ятикнижжя». Скажу вам, що велике щастя мають ті школярі, у яких директором такий інтелігентний директор, кожен з них має шанс вирости гідною Людиною! В свою чергу, на вихід книги відгукнувся побратим по письменницькому цеху Михайло Каменюк: «Завжди радісно, коли з’являється на світ Божий рідкісна книга поета. Якою ти себе самого прозираєш. Якою тішишся, наче своєю дитиною. Така книга щойно надрукована. Її автор – мій молодший товариш по знаменитій літстудії «Червоні вітрила» у Вінницькому педінституті, а відтак і на літературному поприщі Василь Вертипорох. Він мешкає зі своєю вірною осяйною дружиною в Брацлаві і уже багато років поспіль, як геніальний педагог, продовжує виховувати в діток неймовірну любов і схильність до рідного слова. Потішу вашу душу, друзі, стартовим віршем цієї чудової, глибокої, виняткової за своїм стилем і світовідчуттям книги. І пораджу всю її прочитати, понасолоджуватися високим світлом справжньої поезії.
***
Коли вже одсапались
Остапківці й Остап,
коли вже одсипались
по сінях сотні сап,
я вийшов із пікапа
на розстані пустій,
в Остапківцях в Остапа
остався на постій.
І щоб не турбувати
господаря дарма,
я став щодня бувати
на річці до темна.
В старенькій плоскодонці
свої проводив дні,
півдня лежав на сонці,
півдня лежав в тіні.
Осоки осовілі,
оспалі осоти,
дивуючись, дивились
на мене з висоти.
Не знали, як спитати,
чи справді я мастак
отак подовгу спати,
чи в мене щось не так.
Не так, не так й неспроста,
бо я із тих прочан,
яким ще день – й на розстань,
бо скоро час прощань.
Спасибі вам, Остапе,
за цей, за літній час,
що в вас остиг, одсапавсь,
і навіть намовчавсь.
І вам, остапківчани,
мої подоляки,
за щирі досвітчані
й вечірні балачки.
Я знаю: вами снити
мені на цій землі,
як буду осеніти
вже в іншому селі.
