Валентина Сторожук про нову книгу Василя Вертипороха “Післясмак”

Смакую «ПІСЛЯСМАК» Василя Вертипороха… – зізнається письменниця Валентина Сторожук.

Ця книжечка, як і попередні збірки автора, нагадує мені виставкову залу з невеличкими пейзажами та етюдами, портретами й автопортретами. Тож якщо даєш волю своїй уяві, перед очима постають: сільські закутки зі всіма кольорами, звуками, запахами; «Півень бойовий, мов з Бородянки»; садок, у якому «Чманіє весен меценат, / Бузок увесь із білопіння»; річечка, де ліричний герой збирається «Для риболовлі із ночівлею/ Облаштувати бівуак»; сіножаті, «Де ще душа сумирна з тілом / Між мирним небом і стіжком, /Де ще життя не пролетіло./ Немов хто хльоснув батіжком». (О, філілог може цитувати до безконечності, відзначаючи свіжі метафори, Образи/рими!..)

І кабінет Василя Володимировича з книжковими полицями, де «На верхній справа том Беринди»! (Була наша письменницька братія в тій робітні, коли презентували в його ріднесенькій школі Василеве «П’ятикнижжя»!)

І самого автора в дитинстві, і його друзів/сусідів, і внученьку Соню, і дружину Світлану, яка частувала нас всякими луґумінами в затишній Вертипорохівській оселі за широким столом…

А який запашний вірш, навіяний рядками Вінграновського «Поїхали на Сквиру по гриби,/ На свіже слово на меди на темні»!

А яка розкішна передмова нашої любої Ніни Гнатюк!..

І щоби ніхто не подумав, нібито автор і його ліричні герої відірвані від проблем сьогодення, процитую рядки з двох поезій: