«Український інтерес» про книжковий проект видавничого дому «Моя Вінниччина»
М. Каменюк у Верховній Раді України
Його ініціаторами стали письменники Вадим Вітковський та Михайло Каменюк, нинішній і попередній керівники Вінницької обласної письменницької організації. Метою проекту оголосили порятунок від забуття безцінних архівів кожного села у документах, світлинах, артефактах. Адже з року в рік по кілька сіл області зникають з її мапи. Просто вимирають внаслідок демографічних та інших негативних процесів. Якщо іще кілька десятків років тому на Вінниччині було близько 1400 сіл і хуторів, то нині ця цифра зменшилася майже на сотню.
До письменницької ініціативи з великою увагою поставилися в департаменті з інформполітики та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації та в обласній раді. Депутати схвалили створення під проект обласної комунальної установи «Видавничий Дім «Моя Вінниччина» та її фінансування. Взагалі, на Вінниччині всі роки незалежності України щороку фінансується з обласного бюджету видання книг місцевих авторів: розпочали з сотні тисяч гривень на рік, а збільшили цю цифру до кількох мільйонів.
Дуже швидко під проект «1000 книг» справжнім потоком пішли рукописи. Історії про свої села, селища, містечка і міста надсилають не тільки вчені, письменники, журналісти, їх уродженці, але й ціла армія народних літописців, які виявилися чи не в кожному населеному пункті. Справа набула розмаху краєзнавчої «народної толоки», а троє письменників (крім ініціаторів проекту, ще й Валентина Сторожук) зайнялися напруженою редакторською роботою над підготовкою до видання книг, які створили серію «Моя Вінниччина».
За два з лишком роки світ побачили уже понад 80 томів серії, а це – розповіді про долі майже 100 сіл.
За найсміливішими очікуваннями не можна було передбачити таку шалену популярність цих книг. Їх громадські презентації в селах, на щорічних Фестивалях подільських громад у Вінниці набули розмаху народних свят. Благальні замовлення на книги посипалися з усіх країн світу, де навчаються, працюють, а то й постійно проживають земляки, уродженці краю. Перших накладів книг, які безкоштовно надходять в усі бібліотеки, не вистачає для індивідуальних замовників, а тому об’єднані територіальні громади організовують додаткову передплату на них – і книги друкуються вдруге, і втретє, і вчетверте, доповнені все новими й новими документальними знахідками. До фінансування додаткового друку видань долучаються місцеві благодійники, підприємці, депутати різних рівнів. Вже тричі серія отримує відзнаку Книги рекордів України. А наприкінці минулого року вона з успіхом презентована вінницькими видавцями у Верховній Раді України.
– Ми поїхали з нашими книгами до Верховної Ради, а потім ще й провели прес-конференцію в Укрінформі – сказав директор Видавничого Дому «Моя Вінниччина» Вадим Вітковський, – щоб привернути увагу до нашої ідеї регіональної влади. Нехай би нашим досвідом скористалися в кожній області. Це зовсім не затратно фінансово, але моральна, психологічна, соціальна віддача від такої благородної справи ні з чим незрівнянна.
По-різному називають книги-історії сіл вінничани при їх обговоренні. Найвлучніші наведемо: «сьогодні наше село нарешті отримало свій паспорт», «цю книгу можна назвати музеєм села в книжкових обкладинках». Дуже схоже на правду! У великого формату, об’ємних (іноді до 600 сторінок і більше) томах найціннішими видаються старі світлини, з яких дивляться на нас не «тіні забутих предків», а променисті, розумні очі наших прадідів, дідів і батьків – людей чесної праці, невтомної творчості і незаплямованої нічим віри.
Першоджерело:
