Свято поезії в Розкошівській школі
«Найважливіші інструменти впливу – слово, краса довкілля і мистецтво».
(Сухомлинський)
Село Розкошівка отримало свою назву чи не від слова «розкішне»? Розкішне своїми чепурними подвір’ями з квітниками та яблунево-вишневими садами; розкішне гостинними жителями – хранителями народних звичаїв та культури предків.
Випало мені в числі інших гостей побувати в місцевій школі. Свято тривало безперервно понад дві години поспіль, а пройшло на одному диханні. Неодноразово доводилося бути присутньою на подібних заходах, але щоб так – вперше. Розкішним (Розкошівка!) українським короваєм зустріли гостей педагоги та діти. Директор школи Бандура О. С. провів стежками історії села та школи. Його очі випромінювали стільки любові і тепла, його схвильовані слова глибоко западали в душу. Усе – і вишитий рушник над шкільною дошкою, учні у вишиванках, школярочки з косами, у які заплетені різнокольорові та символічні стрічки, повернутий із забуття «краков’як», вірші та пісні – все це створювало неповторну атмосферу фольклорного-етнічного свята, родинного затишку. Гостями заходу були поетично обдаровані школярі зі всього району та їхні педагоги. Кажуть, що немає дітей не обдарованих. Я мала вкотре пересвідчитися в цьому, прослухавши вірші в авторському виконанні. Сльози зворушення заволокли не тільки мої очі – їх помітила у багатьох присутніх.
З привітальним словом виступила методист районного методичного кабінету РВНО Теплицької райдержадміністрації та начальник відділу у справах сім’ї та молоді О.П. Миронов.
Варто було почути і пісню про Розкошівку у виконанні школярів та педагогів. Скільки щирої ніжності відчувалося в її словах!
Зацікавила всіх розповідь Директора школи про давно забуте майже на всій території України свято Володаря, яке збереглося в Розкошівці з давніх давен і відзначається у Великодні дні. Я мала щастя в юності спостерігати це чудесне фольклорне дійство з його гаївками, веснянками, «довгою лозою» (чергу до неї утворюють всі присутні від молодих і до найповажніших за віком). Як приємно, що традиція передається з роду в рід, і що саме місцева школа дбає про це.
Всі учасники свята були нагороджені подяками, а ще їм дісталися солодкі дарунки від відділу у справах сім’ї та молоді в особі О.П. Миронова.
Я, як член Теплицького районного громадського формування «Народна самооборона», передала слова вдячності від бійців із зони АТО за зібрану учнівським та педагогічним колективом допомогу, листи та малюнки, а також подарувала власні поетичні збірки.
Чи не вперше за багато років я по-доброму позаздрила розкошівським дітям, що сприймають рідну школу, як другу домівку, або іншими словами, почуваються в ній, «як риба у воді». Не всім випадає таке щастя.
Дуже боляче і прикро усвідомлювати, що подібні острівки народності та фольклору, які переважно тримаються на сільських школах, невдовзі може поглинути невблаганна урбанізація. Всі сподівання на виважені рішення місцевих громад, що їм стане мудрості використати закон про децентралізацію влади без найменших втрат, а ще краще – з користю для всіх.
Олена Герасименко, смт. Теплик
* * *
А що ж ті вірші – чи несерйозні,
спросонку – п’яні?
Даєш їм риму, плекаєш розмір,
мов шляпку – панні.
Ти їм шукаєш обитель-тему,
чистеньку постіль.
Вони ж, капризні, волають: темно!
Дай сонця, простір!
Мов із кришталем, ношуся з ними,
вони ж – як пташка:
спивають весни, а в довгі зими
їх крилам тяжко.
Від смутку птиця згасає скоро –
у клітці тісно.
Отак і вірші: в неволі кволі –
благають пісні.
Олена Герасименко
* * *
Мово моя українська –
Батьківська, материнська,
Я тебе знаю не вивчену –
Просту, домашнею, звичну,
Не з-за морів прикликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мені із кореня – полем мені наговорена,
Дзвоном коси прикована,
В чистій воді смакована.
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров’ю моєю змішана
І аж до скону залишена
В серці моїм.
В. Бичко
