Помер Микола Рябий
Прощавай, великий сину Поділля… Перша палюча звістка зранку в новому 2021 році. Відійшов у засвіти той, хто зумів прозою неповторно і романтично опоетизувати часи Козаччини, полум’яні буремні роки Українськї Революції початку ХХ століття, возвеличити Поділля і шляхетність подолян в труді і в борні, а загалом створити епос Україні в розрізі століть. Романіст і повістяр, поет і перекладач, новеліст, публіцист і Патріот. Один з останніх могікан письменників-дітей війни, представник покоління «шістдесятників», мудрий наставник, щирий і завжди одвертий товариш, батько, дідусь, вірний сім’янин, – повідомляє Вінницька обласна організація НСПУ. Колеги висловлюють щирі глибокі співчуття родині незабутнього Миколи Олександровича, усім, хто знав його, дружив з ним, вчився у нього.
«Перестало битися серце великого патріота України, видатного письменника Миколи Олександровича Рябого, який десятки років свого життя і титанічної творчості романіста на сторожі української державності тримав своє палке слово», – зазначає очільник вінницьких письменників Вадим Вітковський.
Микола Олександрович був великим авторитетом і гордістю Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України, першим з українських письменників ще до відновлення Державної Незалежності України написав про героїзм і трагедію українців під Крутами, назвавши свій роман символічно – «Ще не вмерла Україна», двічі номінувався на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Рябий був дуже обдарованим чоловіком, потужним письменником. Окрім майстерного володіння Словом, Господь обдарував його гарним голосом, і він написав ціле дослідження про українську Пісню в душі Українського народу.
Будучи давно справді народним письменником, лауреатом багатьох літературних премій, зокрема, і міжнародних літературних відзнак, він, на превеликий жаль, так і не дочекався від рідної держави України, що її любив усім серцем своїм, ані ордена, ані звання «заслуженого…», і це дуже прикро…
Але не за ордени і звання жив і трудився Микола Олександрович… Найкращою нагородою йому, достойнику з достойників, стала Любов і Повага рідного народу, який гідно оцінив його працю!
Спочивайте з Богом, Учителю мій! Україна плаче і сумує за Вами, великим Сином своїм!
Україна не вмерла у багатьох історичних випробуваннях, живе і не умре ніколи, як Ви і хотіли! Царствуйте! Вічна Вам пам’ять!
Друг письменника, відомий фотомайстер Олександр Гордієвич висловлює співчуття: «Вічна пам’ять тобі, старший наш друже, в українських серцях! Сьогодні, після тривалої, важкої хвороби на 85-му році життя відійшов у вічність видатний український письменник Микола Олександрович Рябий. Глибоко сумую з приводу втрати дорогого, щирого друга, з яким не одне десятиріччя плідно співпрацювали і у багатьох справа був мені добрим порадником. Моє співчуття родині Миколи Олександровича. Земля тобі пухом, друже Миколо».
І наразі варто додати пронизливі слова доньки письменника Людмили Мрачковської, які наводить газета «33 канал»: «Сьогодні о четвертій ранку помер мій батько, Рябий Микола Олександрович.
Усі, хто знав мого батька, підтвердять – він був бійцівської вдачі. Смерть не раз приходила по нього, але він з Божою поміччю долав її й жив далі, поспішаючи здійснити все, що запланував… А його планів й задумів вистачило б на кілька життів. «Ти вже допишеш за мене, як раптом мене не стане», – наказував мені. Ой, не знаю, татку, чи вистачить мені снаги й таланту, які були у тебе…
Цього разу смерть не випустила його зі своїх цупких обіймів. Два місяці він боровся за життя у короновірусній лікарні, що її розгорнули на базі протитуберкульозного диспансеру. За такої обширної двобічної пневмонії, яка була у нього, шанси перемогти ковід , особливо зважаючи на поважний вік, були мінімальні. Але тато таки переміг ковід і вже готувався виписуватись додому, як підвело хворе й змучене серце. Двічі лікарі повертали його до життя, але все має межу. Навіть така потужна сила духу й воля до життя, які були у батька., вичерпались…
Ці останні два місяці багато його друзів й знайомих писали мені у Фейсбук чи телефонували, цікавлячись татовим здоров’ям й просили передати слова підтримки., бо мобільний зв’язок у цій лікарні майже відсутній. Знайте, дорогі мої люди, я переказувала всі ваші слова татові . Друкувала листи великими літерами й вкладала їх у торбу з передачами. Цих листів він дуже й дуже чекав, вони давали йому сили жити й боротись далі. ..
…Мені дуже й дуже боляче… Прощавай, тату… Інші скажуть, яким ти був письменником і громадським діячем, інші прийдуть тобі на зміну. Ти залишив по собі тих, хто називає себе твоїми учнями, а ти їх уважав літературними синами… Для мене ти також був Учителем і Другом, але насамперед – Батьком. І тебе для мене не замінить ніхто»…
Миколу Рябого відспівували 3 січня 2021 року у церкві біля Підлісного кладовища у Вінниці. А поховали на Вінницькому кладовищі в Сабарові.
Останню шану Миколі Рябому засвідчили наші колеги: Вадим Вітковський, Михайло Каменюк, Віктор Мельник, Віктор Цимбал…
