Панченко Володимир Федорович
Володимир Федорович Панченко (7.07.1923, хутір Шостаківка (зараз у складі с. Василівка) колишнього Тиврівського району Вінницької області – 31.12.1972, Ужгород) – український радянський поет. Член Спілки письменників України (1972).
Початкову і середню освіту отримував у селі Василівка тепер Тиврівської ОТГ та смт Тиврові. Перед війною родина «на переселенських умовах» була заслана на Далекий Схід – в Уссурійський район Приморського краю. Учасник Другої світової війни, нагороджений медалями. В армії перебував у 1941-1948 рр. Служив на Півночі та Далекому Сході. Був армійським журналістом, артистом ансамблю пісні і танцю. Після демобілізації – кореспондент Українського радіо, у 1952-1965 рр. – редактор видавництва «Карпати» в Ужгороді. В цей час здобуває вищу освіту, закінчивши українське відділення філологічного факультету Ужгородського університету (1957). Після 1965 р. – на редакційній роботі в газеті «Закарпатська правда». Займається перекладацькою практикою.
Публікуватися почав ще юнаком у з дописами сількора у районній газеті «Ударник соцбудівництва» (Тиврів), а з грудня 1939 р. – з віршами в обласних газетах «Більшовицька правда», «Молодий більшовик» (обидві – Вінниця). Після війни активно друкується українською і російською мовами у центральній і республіканській пресі з віршами, нарисами, оповіданнями в альманахах та піснями у репертуарних збірниках. Тексти пісень і літературні твори неодноразово перемагали на всесоюзних конкурсах, зокрема про радянських чекістів (1971). У доробку сотні публікацій, документальна повість «На поклик жайворонка», фрагменти історичного роману російською мовою «У підніжжя Світ-гори» (1954), статті про творчість С. Руданського, В. Свідзінського, спогади про Ю. Гойду, П. Комарова, Ф. Потушняка та ін. Матеріали про участь співвітчизників у лавах Французького Руху Опору (Йосип Кліщ, Володимир Берсоєв). Окремі вірші друкувалися у перекладах білоруською, бурятською, казахською, башкирською, туркменською, литовською, російською, угорською, чеською та ін.
Лірична поезія просякнута любов’ю до батьківщини, до її трударів та героїчних захисників, – зазначається у радянській критиці. В автобіографії поет головною темою своєї творчості називає «героїку ратних днів та мирних буднів».
Однак, перша книга поезій виходить тільки через тридцять років творчої праці – «Камінь-дерево» (1959), далі видаються, у т.ч. для дітей, «Неспокійний характер» (1960), «Заспів» (1962), «Гойдалочка» (1963), «На все життя» (1965), «Квіти під хмарами» (1971), російською мовою «Пісенька в горах» (1965, 1968), «Погрозлива птиця» (1969), і вже посмертні – «Нагадай мені, пісне» (1973) та «Де ялиночки високі» (1974).
Незадовго до смерті його приймають до Спілки письменників України (1972).
У Державному архіві Вінницької області створено фонд письменника, де зберігаються окремі газетні вирізки, машинописи віршів з авторськими правками, листування з вінницькими літераторами.

