ОЛЕКСАНДР ВИСОЧАНСЬКИЙ
ВИСОЧАНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ
Народився 9 грудня 1957 р. у с. Антонівка Томашпільського (тепер Тульчинського) району на Вінниччині. Працював друкарем, кореспондентом радіо.
Поет, сатирик-гуморист. Автор понад півтора десятка книг, у т. ч. лірики: «Не любить затінку душа» (1993), «Солов’ї на калині» (1995), «Подих світанку» (2001), «Вінок сонетів Божої любові» (2008), «Рятуй мене, Боже!» (2011), «Летюча криниця» (2010), «Поцілунок троянди» (2011, 2016), «Рум’янець щастя» (2022), збірки сонетів «Перевесло сподівання (2023)»; сатири та гумору: «Йду з Томашполя й сміюся» (1991), «Триндирички» (2001), «Опозиційний комар» (2008), «Дідів заповіт» (2011, 2015); для дітей: «Муравлик Землю загубив» (1993), «Впіймав струмочок місяця» (1996), «Місяць коників пасе» (2000), «Академіквус Мурло і Мурчик-Позіхай» (2003), «Книжечка нова про старі дива» (2016, 2021), «У мандрівку» (2022); публікацій у колективних збірках та періодиці. Окремі твори друкувалися молдавською, польською, російською мовами та покладені на музику.
Лауреат літературних премій ім. С. Руданського (1995), ім. М. Коцюбинського (2022), церковної ім. Івана Богослова (2024).
НСПУ з 1999 р., НСЖУ.
Живе у рідному селі.
