Наталія Погребняк про свою публікацію в “Літературній газеті”
Незвично дивне відчуття маю сьогодні. Чому «незвично»? Бо подивилася на свою творчість очима Людини, з якою не знайома особисто, але поважаю за творчість та громадську позицію, відвертість і щирість, за вміння вирішувати питання без чийогось впливу чи примусу. Саме так я думаю про нинішнього очільника НСП України, головного редактора «Української літературної газети» Михайло СидоржевськийВзяла до рук число 7 (375) липня 2025 р. газети, де знайшлося місце для моїх віршів зі збірки «Межа» (2023 р.). Зрозуміло, що для кожного автора подібна публікація – велика честь. А для мене – це важлива підтримка в час соціального гармидеру, коли розбігаються слова людей та їхні вчинки, важко зрозуміти ближнього…
У віршах цієї збірки я, така, як є: не намагаюся «сподобатися», відповідати канонам літературних критиків. Мої поезії в «Українській літературній газеті» надруковано вдруге… Перший раз подумала: «Випадково…». А от сьогодні відчула, що є люди, які вміють бачити слово серцем.
Емоції зашкалюють: мої твори на шпальтах шанованої в Україні та за її межами газети, поряд зі славетними іменами. Почуваюся дитинно…
Дякую, шановний Михайле Олексійовичу, за вміння дарувати крила творчим людям. З роси й води Вам.
Опубліковані вірші додам в коментарях, щоб залишити на своїй сторінці спогад про важливу подію в моєму творчому житті, яка додала сонячних барв людяності в сумне сьогодення.
