Микола Пасічник для антології “Подільський краснослов” (2021)

МИКОЛА ПАСІЧНИК

Пасічник Микола Іванович народився 16 грудня 1958 р. у с. Нарцизівка Липовецького району на Вінниччині. Закінчив філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту (1980). Майже все життя пов’язане з журналістикою. Займається громадською діяльністю.

Поет-гуморист. Автор збірок гумору і сатири: «Веселий вулик» (2006), «Бандитські штучки» (2008), «Сіромахи» (2011), «Я стояв на белебені» (2015), «Короста» (2019); публікацій у періодиці.

Член НСПУ з 2013 р., НСЖУ з 2008 р.

Живе у смт Липовці.

 

«Гумористичних книжок нині видається чимало, і при читанні більшості з них саме по собі виникає питання: а коли сміятися? І – з чого? При читанні творів Пасічника про подібні питання забуваєш: просто смієшся – і край».

Віктор Мельник, 2003

 

«Того літературного вечора, після мого виступу ,на сцену вийшли і мої земляки-письменники…Поміж них і Микола Пасічник.Я  уважно слухав його і ловив себе на думці, що йому в деяких моментах я і в підметки не годжусь. Він читав сміливі і гострі рядки своєї непересічної поетичної сатири. Це були не просто мініатюри. Це були чесні рядки поета і громадянина, написані серцем і болем, крізь який проривався на світ сміх, що пробуджував байдужих і безпринципних земляків наших, аби вони зрозуміли, хто вони і звідки, і чому саме українській інтелігенції (де б вона не жила), нашим інтелектуалам не байдужа доля рідної землі і рідного слова».

Олег Чорногуз, 2011

 

«Усе в його творах приваблює: і багата мова, і вміння «побавитися» цікавими деталями, і нестандартна побудова, за якої «сміхотворство» досягається не лише завдяки несподіваній розв’язці, хоча й вона важлива».

Микола Кавун, 2011

 

РАДИКАЛЬНИЙ НАСТРІЙ

 

ДИВНО

 

– Кажуть, Ваню, що народ наш

розумніший нині

за політиків, що мають

владу в Україні.

Дивно, що самі ж говорять

це з телеекрана

нам політики частенько,

Чи не так, Іване?

– В мене, Петре, здивування

щодо них немає,

бо я також прикидаюсь

дурником буває.

Дивно тільки, що усі ми,

чуючи цю мову,

от побачиш, оберемо

їх до влади знову.

– Правду кажеш, ну, а потім

Будемо, Іване,

дивуватися всі разом,

що живем погано.

 

ЧУТИ МОВУ

 

Хто б там що нам не патякав,

все-таки, Миколо,

чути мову українську

в бізнесових колах.

В товаристві бізнесменів

був оце я вчора.

Мусив брати участь в їхніх

міжнародних зборах.

З наших, ті, що виступали,

– Гуменюк, Ковальський,

Нестеренко, Рябошапка

чешуть по-москальськи.

І приємно таки чути

поряд пречудову,

різнобарвну, соковиту

українську мову.

– А від кого, пам’ятаєш?

– Чом не пам’ятаю:

Марек з Польщі,

Джон з Техасу,

Дай Мань Чунь з Китаю.

 

РІЖТЕ СЬОГОДНІ

 

Каже лікар санітару:

– В мене у палаті

Дід лежить, який не може

Навіть гривні дати.

В нього дуб росте удома

На краю городу,

Пропонує того дуба

Як винагороду.

То ти зараз їдь з шофером

До городу діда,

Ріжте дерево швиденько,

Потім я під’їду.

Санітар скривився: – Може,

Завтра зробим справу,

Бо мене сьогодні Люба

Кликала на каву?

– Ні. Сьогодні ріжте, хлопці.

Переб’ється Люба.

Дід до завтра, я так бачу,

Сам уріже дуба.

 

НЕ ТАК

 

Після дощиків у травні

луг зазеленів,

вперше в череду селяни

вивели корів.

– Подивись-но, Петре,– каже

кумові Мартин, –

Як же швидко сформувалось

стадо у тварин!

Перебуцались по черзі –

процедура ця

всіх поставила, як кажуть,

на свої місця.

І тепер вони пасуться

мирненько собі:

сильні там, де краща паша,

слабші –  на горбі.

Так і в нашому суспільстві…

– Ні, таки не так!

Онде Варчина корова,

наче драбиняк.

Вже стара, аж світять ребра,

мухи на очах,

а скубе траву в найкращих,

зауваж, місцях.

І її сильніші «маньки»,

бач, не відженуть,

бо у них в повазі старість –

ось у чому суть.

А у нашому суспільстві

так хіба тепер?

Чи «пасеться» там, де сильні,

наш пенсіонер?

 

ПЛЮСИ

 

Смокчуть пиво біля ятки

Леонід з Артемом,

помаленьку зачепили

філософські теми.

– Час невпинний і, Артеме,

з кожним днем все ближче

та межа, коли за нами,

друже, аж засвище.

– Не сумуй, що час втікає

бистрою рікою.

Все одно плюси від цього

є у нас з тобою.

– Це ж який у цьому плюс є,

хочу запитати.

– З кожним днем стає все ближче,

Льоню, до зарплати.

 

ТІ – ДАЛЕКО

 

Часто чула ,що народ наш

навпіл розділили

в передвиборних гарячках

політичні сили.

Це, Яніно, певно брешуть

бісові зарази,

я, наприклад, ні на кого

не держу відрази.

І для мене паралельно:

вуйко ти зі Львова,

чи ти дядько із Донбасу,

чи з Одеси Льова.

Маєш наше громадянство,

то тримайся купи,

чи з Москви до нас прибився,

чи із Гваделупи.

– Ой ,Маріє! Про єднання

не тобі казати!

В тебе ж зараз всі сусіди

вороги закляті.

Помирися перше з ними,

як ото з Донбасом,

чи із тими, що з Одеси,

чи із Гондурасу.

– Я готова хоч сьогодні

з ними помиритись,

та вже завтра доведеться

знов за щось сваритись.

Легко, Яно, мирно жити

з шахтарем, з матросом,

бо вони десь там, далеко,

а сусід – під носом.

 

НІЧОГО ДИВНОГО

 

– Петре! Петре! – долинає

від сусіда крик.

Глянь, Рябко твій на городі

порпає часник!

– То дарма, не переймайся.

Хай там. Не біда:

більше зубчика ніколи

песик не з’їда.

– Та ти що? Та хто ж це бачив

дивину таку,

щоб собака на городі

пасся в часнику?

– Не дивуй, моя Галина

купувала псу

до фінансової кризи

завше ковбасу.

А ковбаси, як ти знаєш,

пахнуть часником.

Так що тут нема нічого

дивного з Рябком.

 

SUS (СВИНЯ)

 

Розмовляють два студенти

якось після пари.

– Я, Василю, цілий місяць

готував гербарій.

По полях і лісосмугах

лазив, як сновида,

і таки рослин місцевих

назбирав сто видів.

Це – до сесії завдання:

сто рослин зібрати,

та ще й треба по латині

їхні назви знати.

От і вчу, аж чуб вилазить

і запали очі.

Я гадаю, наш біолог

забагато хоче.

– Ні, Петьку, це ти не зовсім

вник у суть навчання.

Ми у першому семестрі

мали теж завдання.

Нам професор дав складнішу,

Петрику, роботу:

назбирати сто тваринок –

всяку там дрібноту.

Понесли йому студенти

мушок, черепашок,

черв’ячків, жучків і блішок,

павучків, мурашок.

А мені він п’ять поставив

за одну тварину,

та до того не за цілу,

а за половину.

– А їй-бо ні! Щось не вірю,

я тобі нітрохи.

Що ж то в тебе за тварина?

– Половина льохи.

Дуже часто у навчанні

виручають свині,

і професор не питає,

як їх по – латині.

 

НЕ ДАДУТЬ ДОЖИТИ

 

Розмовляють в електричці

дві бабусі жваво,

біля них сидить молодша

жінка кучерява.

– Не дадуть віка дожити,

– каже бабця бабці,

Чортма грошей на калоші,

то купила капці.

Так збиткуються над нами

Голігархи кляті,

бачу будуть в нас світитись

одні лише п’яти.

– Правду кажете. А гляньте

телепередачі:

Це кінець, напевно світу,

Бо вже голі скачуть.

– А рекламу подивіться!

Там же часто-густо

Пропонують громадянам

збільшувати бюсти.

Та ніхто, на жаль ,не хоче

запропонувати,

як би збільшити народу

Пенсії, зарплати.

Замість того, щоб нам вищу

Пенсію зробити,

Вік пенсійний роблять вищим

владні паразити.

Чи не так? – до молодої

Мовила бабуся.

– Я про ваше покоління,

Жіночко, журюся.

– Правда, бабцю, І я бачу

З вашої балачки,

Що на пенсію не йтиму,

А полізу рачки.

 

ОДНА ВІДМІННІСТЬ

 

– Подивилися б ви, хлопці,

На мою Варвару:

І в анфас, і в профіль дуже

Схожа на Ротару.

– А моя, ну це вже точно

Наче Леді Гага

У той час, коли у неї

Зачіска – катрага. –

Ну, а в мене Василина –

Справжня Ані Лорак,

Особливо, як в кімнаті

Трохи напівморок.

– А моя дружина схожа

Більше на… Росію.

– А це як? Ану пояснюй,

Що за чудасія!

Поясню. Кажу відверто,

Що моя Таміла,

Як Росія, загадкова

І незрозуміла.

Ось вона ім’я вже двічі

За свій вік міняла,

І Московія у нас же

Назву Русь украла.

І Москва, і благовірна

Схожі ще й в такому:

Передбачити їх дії

Не дано нікому.

І Московія й Таміла

У брехні завзяті,

А сусіди в них – постійні

Вороги закляті.

Я б навів їх спільні риси

Ще багато в чому.

– А чи є якась відмінність?

– Є. Та лиш в одному.

Москалі фальсифікують

Історичні дати,

Щоб древнішою Росію

Світу показати,

Довести, що дуже давні

Всі вони з Москвою,

А моя лишитись прагне

Вічно молодою.

 

ВИЗНАЧИВСЯ

 

Майстрував Петро корито

для свиней в суботу.

Вийшов з хати зять приїжджий,

глянув на роботу.

Хвалить тестя: – Добре, батьку!

Он яке корито!

А навіщо зверху планка

поперек прибита?

– Це, щоб свині не кусались, –

тесть відповідає,–

Як їдять, то їхні рила

планка розділяє.

Зять задумався та й каже:

– Ви оцим коритом

помогли мені сьогодні

інше прояснити.

Я гадав собі: в країні

є Верховна Рада,

чи потрібна ще, крім неї,

президентська влада?

І нарешті, я дотумкав,

що потрібна, тату:

хто ж там буде на кориті

планку прибивати.

 

ХВОРОБА НЕ СТРАШНА

 

– Ти чого це замоталась

у якісь онучі?

–Ой, Мартине, не питайся –

поперек замучив…

Ні зігнутись, ані взяти

із плити каструлю…

Як помацаю рукою,

відчуваю гулю.

Вже була в лікарні, кажуть

міжхребетна грижа.

Відкіля вона взялася?

Що за дивовижа?

– Це, кумо, не дивовижа.

Поясню детально:

все від того, що людина

ходить вертикально.

Не витримує хребет наш

збільшеного тиску

і вилазять в різні боки

міжхребетні диски.

У тварин проблем немає,

кумонько, з хребтами,

бо вони стають на землю

чотирма ногами.

Зрозуміла? – Зрозуміла

і тепер радію.

– А чого б то? –Бо не буде

в мого Тимофія,

як оце у мене зараз,

прикрої болячки:

він додому приповзає

дуже часто рачки.

 

В КЛІТКУ-КАРТАТЕ

 

Чоловік зайшов до хати,

Всівся на ослоні,

Скинув чоботи. Дружина

Сплеснула в долоні.

– Ой, штани! Нові! Новенькі!

Подивись, задрипав!

Як же ти так примудрився

Зранку ще, Пилипе?

– Це мені таке встругнули

Наші поросята.

Поки їсти дав, то, бачиш,

Що зробили кляті.

– Та хіба ж тобі для того

Я штани купила,

Щоб об них у клітці свині

Обтирали рила?

– А для чого ж? Ти ж учора

Так мені сказала:

«Я тобі штани у клітку

В Липовці придбала».

– То я мала на увазі,

Що вони картаті!

– Пізно. Треба було вчора

Правильно казати.

 

Є РІЗНИЦЯ

 

– Я собі отак міркую: влада і бандити

не дають нормально людям у країні жити.

І, якщо сказати чесно, то сьогодні, Грицю,

я між ними не знаходжу жодної різниці.

 

– Не кажи так, Омеляне, треба розрізняти:

влада в нас грабує бідних, а бандит – багатих.

 

З ГОРЯ

 

Дід збирав собі на ліки в лісосмузі глід

і побачив незумисне, як його сусід

на галявинці голубить кралю молоду.

Дід кахикнув. Молодицю – ніби вітер здув.

 

Підійшов дідусь та й каже: – Лишенько моє!

В тебе жінка у лікарні, тиждень не встає.

Це ж така біда у неї – зламана нога.

Ну, а ти?.. Хіба ж це гарно? Що ти робиш, га?

 

Чоловік похнюпив носа, схлипнув із жалю:

– А хіба я з того горя знаю, що роблю?!

 

ЗРОЗУМІВ

 

Дременув Петро в суботу

В доміно пограти.

Привезли його під ранок,

як снопа, до хати.

Поки спав, то злість дружина

акумулювала,

а прокинувся – мов греблю,

жіночку прорвало:

– Ну, нікчемо, признавайся,

де ти пив учора?

Негідь, патолоч, непотріб,

покидьок, потвора!

Глянь на себе, чуперадло,

дрантя пелехате,

бовдуре, штурпаче, блазню

і дегенерате!

Ох і вилупок, одмінок,

покруч, потороча,

телепень, песиголовець

і батіг із клоччя!

Ти катюга, посіпака,

збоченець, п’яниця!

Зрозуміло? – узялася

в боки молодиця.

– Зрозуміло… Ти сьогодні

показала знову,

що у світі найбагатша

наша рідна мова.

 

РАДИКАЛІЗАЦІЯ

 

Розмовляють дві сусідки вранці біля тину.

– Щось не те у нас в країні робиться, Марино.

Наші люди вже на владу втратили надії

і готові учиняти радикальні дії.

– Ой, відверто признаюся: правду кажеш, Насте,

бо в мого Івана також радикальний настрій.

 

В мене он в кінці подвір’я, де лежить собака,

клен росте. Дивись, від нього вбік стирчить гілляка.

То Іван казав раніше, дивлячись з-під хати:

«Як би гарно там висіла гойдалка хлоп’ятам».

А це вчора, чую, каже куму Аристарху:

«Як би добре там висіла пара олігархів».

 

НАНЕСТИ-ЗАВДАТИ

 

У міліцію приніс Мирослав заяву.

– Ось. Побили, як снопа. Шийте, хлопці, справу.

Прочитав її майор і промовив мило:

– Бачу, мови в школі вас так і не навчили.

 

Ось ви пишете, що вам нанесли образу,

Що удари нанесли вам чотири рази.

Пам’ятайте, нанести може снігу вітром,

Може курка нанести вам яєць макітру.

 

А писати треба так: Завдали образи

І ударів завдали вам чотири рази.

– Ні! Завдав мене вже кум на плече потому

І, як лантуха, волік п’яного додому.