Михайло Сидоржевський: Ми – українці

Голова НСПУ М. Сидоржевський

Голова НСПУ М. Сидоржевський

Голова НСПУ Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ: «ЯК НІКОЛИ В НАШІЙ ІСТОРІЇ МИ ВІДЧУЛИ, ЩО ВСІ МИ – УКРАЇНЦІ, І СКРІПЛЕНІ КРОВ’Ю, ОБ’ЄДНАНІ ПЕРЕД СТРАШНОЮ ЗАГРОЗОЮ. І ТОМУ МИ ПЕРЕМОЖЕМО»

Михайле, безперечно, сьогодні, в цей драматичний час війни, надзвичайно важливо зберігати віру в наш народ, у наші доблесні Збройні Сили, надзвичайно важливо вірити в нашу перемогу.

Так, Сергію. Віра в нашу перемогу – це те, що тримає всіх нас, додає нам сили – і героям-воїнам, які мужньо зі зброєю в руках боронять нашу землю від рашистських окупантів, і тим, хто долучається до захисту і оборони рідної землі всіма можливими засобами і силами, в тому числі і словом (як журналісти, політологи, письменники), і, зрештою, всім громадянам нашої рідної України. Принагідно дякую Львівській обласній організації НСПУ і особисто її керівникові Олесеві Дякові, а також львів’янам, котрі фінансово підтримали цей випуск газети, за сприяння у виданні нашої «Літературної України». Сьогодні надзвичайно важливе кожне наше слово, спрямоване на підтримку українських Збройних Сил, всього українського народу.

Думаю, що це апокаліптичне криваве випробування, котре ми нині змушені переживати, після нашої перемоги призведе до кардинальної  — і позитивної – зміни суспільного ландшафту України. Але про це зараз говорити зарано. Сьогодні головне – вистояти і перемогти ворога.

Наступне запитання аж ніяк не риторичне, хоча відповідь на нього знають, певно, всі, і водночас, можливо, ніхто. Чому путлєр сказився, чому росія пішла війною на Україну?

Згоден, що кожен з нас, українців, відповість на це запитання. Але насправді будь-яка відповідь буде неповною, бо для цього треба не лише знати, що робиться в голові у божевільного фюрера. Цього мало, тому що цей бункерний організм – не сам. Він користується підтримкою «насєлєнія». Треба знати сутність цього «насєлєнія», розуміти, які трансформації відбулися в надрах орди впродовж останніх двадцяти років. При цьому не слід забувати, що масовий фашистський психоз останнього двадцятиліття був би неможливий без тисячолітнього гною, на якому він виріс. Цей гній – гнила смердюча сутність московита, гидотна сутність кацапа, сутність підлого і підступного ординця.

Огидне і хиже кацапське мурло – ось їхня сутність.

Бункерний гопник не сказився, хоча його дії і заяви характеризують його як неадекватну особу, котра повністю втратила зв’язок з реальністю. Ні, цей слухняний учень Гітлера і Сталіна нарешті звільнив себе від будь-яких суспільних норм, законів, табу. Відтепер він справжній і вільний у своїх кривавих злочинах. Як божевільний. Як сатана. І те, що його злочинні дії підтримує переважна більшість його підданих – генетичних рабів – дуже показово. На території гігантського рашистського концтабору зараз панує масовий мілітарний психоз, неофашистський культ сили, там до небачених висот надулась бундючна і дика кацапська пиха, шалено росте ненависть і зверхність до демократичного світу. Разючою є схожість цих процесів з нацистськими. Нацизм у мордорі – результат тотальної пропагандистської «селекції». Навіть їхній символ z дуже схожий на німецьку свастику. «Маладєц, синок, што погіб защіщая родіну»,  — нехай нас не дивують подібні дикунські (втім, це, мабуть, поза межами навіть дикунських звичаїв) настрої в цьому специфічному середовищі. Нещадна пропаганда – велика сила. Вона може перетворити десятки мільйонів людей на тупих і сліпих рабів, на юрмисько зомбі, готових буквально на все, навіть на смерть, за виляском хазяйського нагая. Ці зомбі вбивають бомбами і ракетами мирних громадян, чинять страшний терор на  тимчасово окупованих українських землях, з абсурдною тупорилістю продовжують вкривати своїми трупами нашу землю.

У цьому зв’язку нагадаю слова російського філософа ХІХ століття Чаадаєва: «Про нас (росіян – М.С.) можно сказать, что мы составляем как бы исключение среди народов. Мы принадлежим к тем из них, которые как бы не входят составной частью в род человеческий, а существуют лишь для того, чтобы преподать великий урок миру».

«Великий урок світові» — це тупикова гілка на цивілізаційному дереві. В історичному аспекті, сподіваюсь, ця гілка приречена всохнути, пережити карколомні метаморфози і, можливо, переродитися в багатьох окремих «гілках».

Будь ласка, детальніше вислови свою думку щодо перемовин, які нині ведуться українською стороною з ворогом.

Я не оптиміст у цьому питанні. І тим більше не спеціаліст. У мене недостатньо інформації, щоб казати щось напевне. Вирішувати має влада і військові. (Принагідно скажу: якісь неоковирні заяви від тих чи інших експертів чи людей, котрі виступають від імені влади, можуть нам зашкодити. Тричі подумайте, шановні, перш ніж щось озвучувати, бо кожне ваше слово чують і сприймають як мільйони українців, так і наш ворог). Хоча від перемовин відмовлятися не можна.  Але не вірю я в перемовини з руZZкімі фашистами. Адже вони, на чолі з верховним фюрером, – патологічні брехуни. Не можна вірити жодному їхньому слову. Жодному. Ніколи. (Колись Єлена Боннер – дружина академіка Сахарова – писала: не вір КГБ ніколи, не вір ні в дощ, ні в заметіль, ні в ясну погоду; не вір КГБ навіть коли вони кажуть правду). Навіть коли вони будуть висіти на шибениці – у свій останній момент – вони будуть брехати і викручуватися як вужі на сковороді.

Крім того, я не вірю, що результат перемовин може бути прийнятним для нас. Як не вірю і в те, що в українській владі знайдуться сили, котрі можуть поступитися державними інтересами. Цього зробити не дозволить українська армія і український народ.

Вірогідно, нинішні перемовини ворог використовує, по-перше, для розвідки на можливу «вошивість» і глибину поступливості нашої сторони, а по-друге, для того щоб перевести дух після ганебного «бліц-кригу», підтертися, попідтирати шмарклі і знову спробувати своє «можєм повторіть». Хоча результат, я певний, буде не менш розгромний для них. Бо мотивація окупантів (пограбувати супермаркет, помародерствувати, познущатися над мирним населенням), які самі не тямлять, чого і за що вони прийшли воювати на чужу для них землю, неспівмірно слабкіша від мотивації оборонців рідної землі, рідної домівки. «Любов к Отчизні де героїть…» — не пусті слова, а підтверджені в історії людства багаторазово. Раби ніколи не переможуть вільних громадян. При цьому не слід забувати про велику допомогу західних країн у постачанні озброєння для української армії. Про допомогу і солідарність з Україною практично всього цивілізованого світу. Антипутінська коаліція – це чинник, який має велику силу. Хоча, безумовно, головне зараз – це героїчна боротьба української армії і всього українського народу з рашистськими окупантами.

Хочу відзначити, що у надзвичайно складній ситуації Президент України Володимир Зеленський проявив найкращі якості як національний лідер і як особистість. Я не голосував за нього на виборах, досить критично ставився до тих чи інших його заяв і дій, однак війна кардинально змінила моє ставлення до нашого Президента (певен, що так думає переважна більшість українців). При цьому зазначу: роль першої особи держави в стані війни – унікально важлива. Це не лише головнокомандувач, а й один із головних символів держави. Слава Богу, наші політичні сили (не кажу тут про колаборантів і зрадників; вони мусять бути викинуті з нашого суспільного життя і, сподіваємось, отримають «по заслугах») відкинули політичні чвари.

Як ти оцінюєш дії Заходу на підтримку України?

Позитивно. В будь-якому разі це дуже і дуже важливо. І зброя, і санкції, які не лише дошкульно б’ють по економіці й фінансовому сектору держави-окупанта, а й починають впливати на мілітаристськи зашкварений масовий кацапський планктон. Звісно, марно сподіватися на якесь їхнє прозріння чи тим більше на політичні протести, проте цілком можливі соціальні заворушення на тлі різкого зростання цін, шаленої інфляції, безробіття, зникнення тих чи інших найнеобхідніших товарів.

Щодо підтримки України з боку держав Заходу, то, як відомо, це насамперед США, Польща, Британія, балтійські країни. При цьому зауважу: НАТО, певно, чекає істотна трансформація. Тому що на сьогодні є очевидним, що це – до певної міри аморфна структура, керівництво якої діє надто обережно, і заяви якого іноді відверто дивують (якщо не сказати більше). Хтось досі сподівається умиротворити агресора? В наївність цих політиків не віриться. А тоді що це? Хочеться, читаючи деякі  їхні заяви, сказати: та краще помовчіть вже або ж принаймні висловіть ще глибшу «стурбованість» — менше буде шкоди.

Безперечно, нинішня війна – серйозна перевірка для всіх інститутів західного світу. Вочевидь, країни Заходу уважно вивчать уроки російсько-української війни і зроблять належні висновки. Власне, нам, українцям, цього дуже хотілося б. Бо ослаблення НАТО – подарунок для авторитарних та диктаторських режимів у світі. Паралельно з НАТО, ймовірно, будуть створені інші військові союзи, в тому числі за участю України (U-24). Щодо членства України в НАТО, то це питання, як на мене, не підлягає обговоренню з ворогом. Це має бути наше, українське рішення. При цьому нагадаю, що, згідно з соціологічними опитуваннями, здійсненими вже після початку нинішньої війни, вступ України до НАТО підтримує понад 70 % населення України. І ще: вступ до НАТО зафіксований у нашій Конституції.

Є очевидним, що Рада безпеки ООН з правом вето у злочинного режиму ерефії – фригідний орган. Як і ООН, і ОБСЄ. Західній цивілізації відтепер треба дуже добре поміркувати над питанням спільної безпеки для всього світу, і зокрема Заходу, і безпеки кожної його складової.

Ми всі віримо й переконані, що Україна переможе в цій лютій війні з окупантами. Безперечно, війна істотно вплине на світовий порядок. Які, на твою думку, можливі сценарії розвитку після нашої перемоги?

Не знаю. Мої міркування дуже суб’єктивні. Кожен з нас має свої версії з цього приводу. Я читаю різні прогнози – як вітчизняних, так і зарубіжних експертів, причому більшість із них поінформовані, мабуть, значно ліпше, ніж я. Але я певний – ніхто, жодна людина в світі сьогодні не зможе спрогнозувати так, щоб потім ці передбачення справдилися. Дійсність може бути іншою, неймовірною, фантастичною. Зміни, як це вже було в історії неодноразово, можуть бути кардинальними. А можуть і не бути такими кардинальними. Але світ після російсько-української війни, безперечно, в будь-якому разі зміниться.

Так от, щодо сценаріїв майбутнього з моєї точки зору.

Насамперед – очевидним є кінець для московитської імперії статусу наддержави. Ерефія здулась. Західні держави, зрештою, весь світ з великим подивом відкрив для себе, що це – «колос на глиняних ногах», і вся його «могутність» — насправді піар і пропаганда, замішані на припудреній брехні і махровій корупції. Всі побачили, що раша – це бардак, помножений на феєричну брехню, великодержавну пиху, неперевершену показуху і  злодійство.

Війна позбавила рашистської армії статусу «могутньої». «Друге в світі» військо виявилося слабким, нікчемним (мародери, дезертири, боягузи), солдати якого в більшості екіпіровані за стандартами совєтської армії.  Концепція хваленої «гібридної війни» виявилась мильною бульбашкою і не витримала випробування справжньою війною з сильним противником. Одна справа – безкарно бомбити Алеппо, не ризикуючи фактично нічим, а чи в’язати безпомічних «очкариків» на московських і пітерських мітингах, а зовсім інша – зустрітися в бою з реальним противником.

Водночас світ, з подачі зверхників цієї «цивілізаційної діри», з холодним жахом краєм ока заглянув у безодню ядерної війни. Путін і його поплічники і одіозні пропагандони відкрито погрожують світові зброєю масового знищення. Сьогодні світ перебуває як ніколи близько до краю прірви.

Цілком вірогідно, що темний і моторошний мордор дуже швидко опиниться навіть не за залізною завісою, а – за бетонною стіною. Причому – не на рік чи два, як більшість, особливо в ерефії, думає. Фактично, «занадто божевільний» «цивілізаційний лепрозорій» вже зараз стає токсичним, відрізаним від демократичного світу й викинутим на задвірки цивілізації, по сусідству з Північною Кореєю і Білоруссю.

Стає зрозумілим, що за будь-яких геополітичних розкладів московитська імперія потрапить у велику залежність від Китаю.

Цілком ймовірно її чекає дефолт і великі соціальні потрясіння.

За найгірших (для мордору) сценаріїв цю державу чекають криваві часи і розпад.

Рашистський режим міжнародним судом отримає юридичну оцінку, яка дорівнює німецькому нацизму. Тобто – поза законом. Нюрнберг це буде чи Гаага – то вже не має значення. Перші ініціативи щодо цього вже набирають величезну підтримку громадян багатьох країн світу.

Бункерний геополітичний маніяк, злочинний маразм якого поставив світ на межу апокаліпсису, за будь-яких розкладів буде тяжко покараний. Господом і людським судом.

Коли, на твою думку, закінчиться війна?

Не знаю. Зрозуміло, що ніхто не знає, попри прогнози експертів і передбачення віщунів і мольфарів.

Справді, існує кілька сценарії. Який із них найбільш вірогідний? Як на мене, війна триватиме ще кілька місяців і закінчиться нашою перемогою. Ця перемога можлива лише на полі бою. Не вірю, що ми можемо перемогти за результатами теперішніх перемовин. Це небезпечно – вірити в це. Недобитий і підлий ворог залиже рани, вивчить уроки і знову посуне на нашу землю. І тоді війна буде, на жаль, ще страшнішою і кривавішою.

Що, на твою думку, чекає Україну після нашої перемоги над окупантами?

Перш за все скажу щодо нашого –  українського, народного – ставлення до темної орди зі сходу. Відтепер – тільки огида і презирство. Тільки холодна, люта ненависть. Навіки.

Україна вже остаточно стала частиною західного демократичного світу. Ми для себе  відрізали (нарешті, слава Богу!) всі шляхи з-поза Хутора Михайлівського. З «руzzкім міром» в Україні покінчено. Страшна ціна прозріння для української нації. Дуже страшна ціна.

Покінчено з проросійськими політичними силами.

Україна сьогодні захищає не лише себе, а і весь вільний світ. Фактично світ дивиться з надією, що саме український народ, українська армія переможе страшну загрозу. Вірю, що ми, українці, змінюємося, проходячи через страшне випробування. Ми вже змінилися. Фактично українці своєю героїчною боротьбою змінюють і себе, і світ.

Ми всі зрозуміли і усвідомили, що Україна для нас – безцінна, рідна, єдина. Для нас у світі «немає другого Дніпра…»

Все буде Україна!

Розпитував Сергій Куліда.

«Літературна Україна», 21 березня

litgazeta.com.ua