Людмила Любацька поповнила лави НСПУ

 Любацька Людмила_2019Віце-президент громадській організації «Русалка Дністровая», заступник редактора альманаху «Русалка Дністровая» ЛЮДМИЛА ЛЮБАЦЬКА 12 березня 2020 року прийнята до Національної спілки письменників України, – повідомляє на сторінці у соцмережі Фейсбук письменник Михайло Каменюк. Приймальну комісію НСПУ переконала нова збірка віршів поетеси «Неначе молитву, несу хризантеми» – збірка яскрава, оригінальна, глибоко лірична.
Ось окремі відгуки про творчість нашої землячки:
МИХАЙЛО ШЕВЧЕНКО, відомий київський поет:
«Звернув увагу на творчість Людмили Любацької ще в час першого нашого знайомства в 2012 році, коли вона виконувала обов’язки заступника директора Будинку письменників на Банковій, 2. Тоді прочитав її вірші, опубліковані в журналі «Вінницький край», рекомендував готувати до друку першу збірку. І ось у доробку Людмили вже дві збірки лірики – «Кровообіг» та «Неначе молитву, несу хризантеми». Вони підтвердили головне: Людмила Любацька має в поезії свій голос, свій стиль, свою тематичну палітру. Вже заглавний вірш збірки «Неначе молитву, несу хризантеми» дозволяє робити висновок про неординарність таланту поетеси:
Ти – як причастя, моя пречиста,
зерня цілюще – до слова слово,
мово матері, мово дитинства, мово любові,
Мово…
…Ти в колисковій для мого сина
і у печалі по мамі тризни…
Бути без тебе, моя глибинна, –
це, як без Бога,
як без Вітчизни.
Якщо в першій збірці «Кровообіг» Людмила Любацька експериментувала (і досить вдало!) на теми мистецькі та соціально-побутові, використовувала білий вірш і короткі поетичні форми, то друга її збірка має стрункіший, впорядкованіший лад насамперед в тематиці. Тема Любові: до рідного краю і до коханого – два чудових зрілих яблука в наддністрянському саду авторки. Глибоко змістовні цикл «Під небом Пеньківки», вірші «Чорний шлях», «Революція. Пост модерн», «Микола Вінграновський рибалить», «На виставці картин із соломки Олександра Саєнка», «Грози» – у першому розділі «Мальва навіяла сон»; лаконічний, бездоганно підібраний і виконаний розділ пісенно-інтимної лірики «Колискова для коханого» – об’єднані саме Любов’ю в найширшому значенні цього слова. Вірші пристрасні, глибокі, пройняті громадянським неспокоєм!…В них справді жура і щастя обнялись, бо обоє породжені сучасними реаліями життя».
ІРИНА ЗЕЛЕНЕНЬКА, відома вінницька поетеса і літературознавець, кандидат філологічних наук:
«Людмила Любацька – уже добре відома в Україні, активна й талановита вінничанка з дуже пластичним, сказати б, мудрим по-народному письмом. А тому її поетичний і прозовий таланти рясно позначені, з одного боку, афористичністю народних паремій, а з іншого – мелосом української народної пісні. До її краєзнавчих і глибоко ліричних творів не зможе залишитися байдужим жодний читач, оскільки талант живлять народні джерела, а це те, що в першу чергу позиціонує рідне слово українців у світі.
Це талант справжній, він має свій тембр і характер, у чомусь – стихійний, схожий на талант українського Петрарки з Поділля Михайла Каменюка. У книгах вінничанки – і гуманізм, і сердечність, і народні свята й обряди, і щемлива сповідальність та спазматичність. Вельми цінно, що Людмила Любацька зуміла поєднати дар відвертого хроніста й верлібриста з імпульсами своєї епохи, не загубивши за словами такої цінної жіночності – підтексти, недомовлене».
МИХАЙЛО КАМЕНЮК, Почесний голова Вінницької обласної письменницької організації, президент ГО «Русалка Дністровая»
«Любацька Л.В. ініціювала створення Клубу творчої інтелігенції Вінниччини «Інтермеццо», ще працюючи науковим співробітником Вінницького меморіального музею М.М.Коцюбинського та організовуючи зустрічі письменників з читачами в стінах музею. Клуб «Інтермеццо» під її орудою став потужним консолідуючим центром митців різних жанрів, проводив численні масові акції.
Любацька Л.В. стала співавтором Міжнародного літературно-мистецького свята та проекту «Русалка Дністровая» та співзасновником однойменної культурологічної і краєзнавчої громадської організації. За рекомендацією Вінницької обласної письменницької організації Секретаріат НСПУ призначив її штатним куратором цього проекту.
Цікава Любацька Л.В. і своєю літературною творчістю, як поет, есеїст, публіцист. Вагомою її заявкою в царині поезії стала перша книжка «Кровообіг». Основна стильова ознака книжки: новаторське імпресіоністське начало, яке наче відповідає роботам поетеси в малярстві, орієнтація на народно-поетичні традиції, відчуття сучасності, кольористика слова.
В наступній, другій збірці поезій «Нначе молитву, несу хризантеми» Любацька Л.В. розширює тематичні обрії поетичного світосприйняття та осмислення сучасності, глибшою стає її інтимна лірика».
Любацька_Неначе молитву несу хризантеми_2019_обкладинкаБукет поетичних хризантем – від Людмили Любацької:
Покута
1.
Нікого не лякаючись,
себе, можливо, гублячи,
люблю – смиренно каючись…
смиренно каюсь – люблячи.
2.
Я напишу тобі те, що було,
те, що згадати зумію:
сонце без тіні там висвітлить зло,
гріх, що прислужував змію.
Потім криві і правдиві слова
ляжуть на праведні ваги,
й совість довершить свої жнива,
де ні брехні, ні одваги.
Мотив
Браїлів. Чайковський. Пори року
Весна одбирає розум…
Літо медом вмивається …
Складеш це докупи разом –
ніяк не складається!
Крізь вітрів листопадову битву,
що несуть зимову коляду,
хризантеми несу, як молитву,
і на паперть зимову кладу.
***
Коли у саду зацвітають морелі
й здаля озиваються перші громи,
то сонця і вітру ясні акварелі
в цій казці весняній нас роблять дітьми.
Черешня білюга мене знов колише,
а поруч зі мною – веселі шпаки,
і серце знов прагне, і сниться колишнє,
і все відбувається мов навпаки.
Щезає десь досвіду зарозумілість
і від необачності не встереже,
й дорога у старість,
дорога у зрілість
позаду,
позаду.
позаду
уже.
Станція Ярошенка
Де із небом бавляться
вишенька і сосонка,
із вагону бачиться
станція Ярошенка.
Попід лебідь-хмарами,
небесами срібними,
не за крутоярами –
за садами рідними.
Станція Ярошенка
з поїздами-лунами,
проведи у подорож
за літами юними.
Попроси пробачення
за всі непобачення,
за усі запізнення,
сталися по-різному.
Квітами уквітчана,
снігом запорошена,
виглядає вічно нас
станція Ярошенка.
Віхола надворі
Віхола надворі.
В хаті світлотінь.
Соснам сняться зорі.
Січень.
Ніч.
Ірпінь.
Ці сніги колючі
впали на гаї.
Ах, які палючі
дотики твої!
Пташкою прибилось,
стукнуло у скло…
Це комусь наснилось…
В когось так було.
Пізній сніг
Сніг паде, наче манна небесна,
запізнивсь, а причина – хтозна…
Над Пеньківкою зоряні весла
опустила у небо весна.
Сніг іде, наче пісня журлива,
але чорні дерева в саду.
Сніг іде. Сподіваючись дива,
й я по ньому до тебе прийду.
Сніг іде по весняній дорозі,
і пояснення цьому нема,
мабуть, нам і за нас у тривозі
щось забула сказати зима.
***
Цей твій лист. Чи ж того я хотіла
і чи ж справді слів оцих ждала:
«Ти мені лісами віддзвеніла,
Ти мені садами зацвіла…»
Не зникай, омріяний мій раю,
Знов нам дай надії, як вогню.
Я іще цвіту – не одцвітаю,
Як струна на вітрові, бриню.
І нема комусь до того діла,
Що почулось на краю села:
«Ти мені лісами віддзвеніла,
Ти мені садами одцвіла…».
Колискова для коханого
Спи із моїми словами
так, якби спав ти зі мною…
Поле простелю зелене
навіть зимою.
Спи із любов’ю земною,
завтра прийде небесна –
наші моря і гори,
наша кожнісінька весна.
Пахне бузком і любистком
наша з тобою хата,
в ній на тебе чекають
наші слова-немовлята…
…спи із моїми словами
Просто пісня
…я ніколи тебе не знайду,
навіть якщо довірюся чуду,
та на щастя своє чи біду,
я ніколи тебе не забуду
…я ніколи тебе не знайду,
хоч в молитві весь вік перебуду,
хоч пустелі й моря перейду
…я ніколи тебе не забуду.
…не віддам, але і не вкраду,
захищу світлу пам’ять від бруду
…я ніколи тебе не знайду
…я ніколи тебе не забуду.