Літературно-мистецьке свято на честь Великого Кобзаря

53662366_1238903919592543_277745957255249920_n12 березня 2019 року в світлиці Музею-садиби М.М.Коцюбинського у Вінниці, як свідчить у соцмережі Фейсбук Галина Рибачук-Прач, було гамірно і цікаво. Відбулося літературно-мистецьке свято «Живи Кобзарю, в славі віковій». Кожен раз відкриваю для себе щось нове. Письменники Вадим Вітковський, Валентина Сторожук, Ніна Гнатюк та Лариса Сичко ( і я звичайно!), розповідали про цікаві моменти з свого життя, пов’язані з Кобзарем. Лунали вірші у виконанні студентів педагогічного університету та їх викладача, Оксани Пойди. Пісні подарувала Тетяна Скомаровська, гурт «Ретро» та чарівні вихованки Катерини Радецької.

«Про що я говорив?, – замислюється очільник вінницьких пиьсьменників Вадим Вітковський, – про Тараса Шевченка у моєму житті…Як у 1906 році мій односелець-вчитель Іван Маркович Миколайчук приніс у наше село Борівку три примірники першого видання «Кобзаря», і хтось доніс про це жандармерії. Вчитель отримав за це 10 років каторги, два примірники книги арештували, а третій залишився у когось на руках, і досі нами розшукується. Старе групове фото 1902 року, на якому є Миколайчук, прощастило знайти лише минулого року, і маємо надію відпитати «Кобзар». Говорив про який саме «садок вишневий коло хати» написав Тарас Григорович, бо досі мені уявлялося, як і багатьом, що це про свій вишневий сад у Керелівці, а виявилося, дякуючи нашому другу з Керелівки, що на… Хрещатику, в Києві… Говорив про те, як вінницькі письменники борються на 205-му році від дня народження Шевченка за право стояти його пам’ятнику, виготовленому три роки тому власним коштом депутатом Вінницької ради Володимиром Зарічанським, на центральному майдані села Війтівка, як того хочуть 828 (!) односельців, де раніше був Іллічеві, а не у віддаленому місці, як вирішили…13 (!) депутатів місцевої сільради, і про це вже б’є на сполох парламентська газета «Голос України»…
Про що забув сказати?.. Що зі студентських років збирав у букуністичних магазинах давні «Кобзарі», маю їх кілька десятків, є видання 1937-го і 1943-го років… У жорстоку війну Тараса Шевченка видавало ЦК КП(б)У, бо без його закличного слова годі було перемогти супостата, як і на Майдані в наші часи… що Іван Котляревський своєю «Енеїдою» підніс українську мову на рівень літературної, понад старослов’янську, а Тарас Шевченко «Кобзарем» остаточно утвердив її… Просив присутню молодь вивчати поезію Шевченка, бо роботи ще тут – непочатий край!»