ІВАН ВОЛОШЕНЮК

2020_Волошенюк_030738

ВОЛОШЕНЮК ІВАН СТЕПАНОВИЧ

(1938-2017)

Народився 3 липня 1938 р. у с. Ометинці Немирівського району на Вінниччині. Випускник факультету журналістики Київського університету ім. Т. Г. Шевченка (1967). Усе життя присвятив журналістиці та письменницькій праці.

Прозаїк, публіцист. Автор десятків книг повістей, оповідань, публіцистики та мемуаристики: «Іменем хліба» (1980), «Літо приємних зустрічей» (1981)», «Барвінок холоду не чує» (1983), «Ви чуєте, журавлі?» (1985), «Дорога через тишу» (1990), «Алло, пришліть кореспондента» (1997), «Немирівська трагедія» (2002, 2006), «Два ангели на двох велосипедах» (2003), «Котилося літо» (2005), «І Крим, і Рим, і мідні труби» (2005), «Страх і совість» (2007), «Все те, що на серце лягло» (2008), «З пам’яті доріг і старих блокнотів» (2009), «Гіркий полине» (2009), «Вийшов Кобзар з Поділля» (2010), «Печалі неосвячених могил» (2011), «Від трави і солов’їв» (2012), «Орли зграями не літають» (2012), «Марія й Опанас, проза і Парнас» (2014), «Мій письменницький гербарій» (2016) та ін.

Заслужений журналіст України (2003). Переможець всеукраїнського конкурсу «Найкращий журналіст року» (1998). Лауреат літературних премій ім. П. Желюка (1980), К. Гришина, М. Коцюбинського (1997), Є. Гуцала (2008), М. Стельмаха (2015), НСЖУ «Золоте перо» (2005).

СПУ з 1986 р., НСЖУ.

Помер 14 березня 2017 березня у Вінниці, похований у її передмісті – с. Гавришівка. В пам’ять про письменника засновано обласну журналістську премію його імені, видано том спогадів «Іван Волошенюк з погляду вічності» (2018).