Стусові дні-2024

Стусівські читання_1701232024… Сьогодні, 6 січня далекого 1938 року, народився Василь Стус, життя якого пов’язане із селом Рахнівкою (Гайсинський район) Вінницької області, а з 1940 – уже з містом Донецьком (тоді Сталіно), де він закінчив школу та здобув кваліфікацію філолога в Університеті, що сьогодні названий його ім’ям – Донецький національний університет імені Василя Стуса (з 2014 році перебуває в м. Вінниці). Власне, філологія – його поклик душі. Їй віддав він свою душу, творив у царині художнього слова, наукового та публіцистичного дискурсів.
✅✅✅ Свого часу Сергій Жадан під час отримання премії імені Василя Стуса – 20 травня 2017 року – наголосив, що значущість присутності митця в українській дійсності «є настільки очевидною та затребуваною, що навіть повторення всім відомих речей, пов’язаних із ім’ям та письмом Стуса, видається все ж необхідною. Ця важливість та актуальність великою мірою й призводить до того, що будь-яка розмова про поета зазвичай виходить далеко поза межі літератури». Це мотивовано тим, що його можна вважати
«архітектором на будові духовного храму України» (Микола Горбаль), оскільки він гідно підтримав «українську метафізичну традицію “святого патріотизму”» та закодував у поезії «індивідуалізований вихід українства з духовного рабства» (Ніла Зборовська) та був «людиною морального абсолюту» (Іван Дзюба).
✅✅✅ Усією свою творчістю Василь Стус яскраво довів, що «немає способу обминути національне по дорозі до духовного спасіння» (Мирослав Шкандрій). Своєю творчістю, життєвою позицією митець ще й ще раз переконливо доводив: українська спільнота належить до культурно-цивілізаційних, бо є національно ідентифікованою.
✅✅✅ Тут, біля його пам’ятника, на майдані його імені, у Вінниці, розумію, що ніколи ані тодішня радянська система, ані сучасна російська тоталітарна машина не могли (та й не можуть!) пробачити такий національно викінчений Дух, такий поступ Особистості, адже уся сьогоднішня навіяна в таємних бункерах ідея так званої «денацифікації» полягає в агресивному завданні будь-якими засобами знищити самість українського. Тому й сьогодні Василь Стус гордо промовляє рядками з «Таборового зошита» (запис 4), які постають істинним національно викінченим імперативом духовно ціннісної його аксіології: «…голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину». Сьогоднішня Україна бореться за свою самість, за ідентичність, за Істину, тому переможе.
Анатолій Загнітко, член НСПУ