День при дні у баби Каті
кіт рудий сидить на хаті.
Лапки догори підняв
і гукає звідти «няв!».
«Що ти робиш, Рудю, там?
Я тобі драбину дам.
По драбині обережно,
може, спустишся, нарешті?
Аби ти із даху зліз
неушкодженим, без сліз».
Заспокоїв котик Маю:
«Я хмаринку тут тримаю».
Та озвалася Марина:
«Може, спустишся по ринві?»
Приєдналась до них Рима:
«Тут мотузка за дверима.
Рудю, любий, не лякайся –
прив’яжися, і спускайся»
Обізвався хлопчик Рома:
«Стрибни, й будеш миттю дома.
В тім незвичного немає:
як м’яча, тебе піймаю!»
«Ти хапайся за гілля», –
радить Рудику Ілля.
Не зважа на галас кіт:
він збирається в політ.
І замріяно муркоче:
«Я до неба звикнуть хочу…
І тому я на даху
позбуваюся страху»
«Хочеш ти літать? Чому?-
заперечують йому.
Птаха помах крил трима,
в тебе крил таких нема».
«Крилами махать – ще б пак!
Та ж «нявчать» навчився шпак!
Невтямки мені, чому
не перечите йому?
Ловить чом кажан мишей –
миші для котів лишень!
Мрія в мене є така:
наздогнати літака.
Полечу, й на тому крапка,
щойно натреную лапки»
*
Якось знову всі зібрались.
Шум і гам, і сміх, і галас.
Скільки там дітей, котів!
Диво: Рудик полетів!
Над садами, над дворами –
сам-самісінький, без мами.
Хвостиком в повітрі пружить,
лапки в нього з вітром дружать.
Вгору!Швидше! Ось так-так…
Поруч хмари і літак,
поруч птахи – співуни,
без зусиль летять вони.
Один в одного питають:
«Як? Коти тепер літають?»
Льотчик теж нагоді рад:
клац! – на фотоапарат.
«Я сенсацію таку
тут піймав на літаку!»
Кіт літає! Ну й пригода!»-
усмішка з лиця не сходить.
Ледь від радості не скаче,
що політ кота побачив.
*
Фіксували всі радари
річ, що схожа на котяру.
Паніка здійнялась –жах!
Що це – НЛО чи птах?
Цей об’єкт чужий наукам:
він літає, ще й м’яука!
«Терміново! Обережно!, –
чути заклик застережень.
Щось у небі невідоме:
просьба не виходить з дому.
І летить в усі кінці:
значать що – істоти ці?
Телеграми, інтернет
розтривожив цей об’єкт.
І «мобілки» не змовкають,
дзвонять, лаються, лякають.
*
Наш Рудько цього не знав.
Лапку догори підняв,
хмарці помахав: пока!,
доторкнувся літака,
й на орлиному крилі
опустився до землі.
І почув таке від нього:
«Щоб літати мати змогу,
треба мріяти, як ти,
й не боятись висоти.
Я тепер твій друг і брат,
знову стрітись буду рад».
Вітер крилами здійняв,
під прощальне тихе «няв».
*
Налітався Рудь, стомився,
лапкою обачно вмився,
простягнувся, де травичка –
спинці терпко од незвички.
Лапки випрямив, хвоста…
Звісно, справа непроста!
Хтось так може? Певне, ні…
Кожен лиш літає в сні.
*
Сонечко брову лоскоче,
котик жмуриться й муркоче.
А комаха – мурашинка
з вії прийняла пушинку.
І маленький павучок
травку стелить під бочок.
«Відпочинь, – щебече пташка,
перший раз літати тяжко.
Хоч тепер, гадаю, ти ж
завтра знову полетиш».
Усміхнувся Рудь у вуса:
«Я ж казав: літать навчуся.
Щоб хоч раз сягнути неба,
в мрію дуже вірить треба».
*
Придивися до кота:
може, кіт твій теж літа?