Малий Європейський саміт миру…в Клембівці
Свято у Клембівці я не даремно назвав самітом – «зустріччю глав держав або урядів з потужним висвітленням у засобах масової інформації, підвищеними заходами безпеки та узгодженим попередньо порядком денним» – бо зібралися того дня у Клембівці громадяни кількох країн Європи, справжні володарі влади, згідно конституцій, які і обрали-найняли тих глав своїх держав та урядів на тимчасову роботу і довірили їм піклуватися про себе і своїх дітей.
Про заходи безпеки, бо ж війна в Україні, також подбали організатори 14-го Міжнародного мистецького фестивалю « Мамину сорочку пригорну до серця» – голова об’єднаної територіальної громади Сергій Гаджук, староста Клембівського старостинського округу Валентина Зарічна-Бобошко і президент Вінницького Національного аграрного університету Григорій Калетнік, видатний земляк, народний депутат України кількох скликань, академік, доктор наук, професор, син світлої пам’яті Миколи Антоновича Калетніка, багатолітнього директора місцевої фабрики «Жіноча праця». Він навіть приїхав убраний у футболку з логотипом цього батькового підприємства, відомого у Світі і володаря золотих і срібних медалей за унікальні створені місцевими майстринями вишивки.
Не було гучних промов, звичного в таких випадках весілля, бо ж війна в країні. Поминали полеглих героїв-земляків, славили тих односельців, які зараз на фронті тримають оборону і волонтерів, які підтримують воїнів. Подячного листа від командування одному з них, Григорію Мельнику, колишньому воїну-афганцю, фермеру, оприлюднила староста Валентина Зарічна-Бобошко…
Було лише кілька патріотичних пісень – «Два кольори», «Герої-сини» і «Україна переможе», виконаних Вадимом Гуменним, Владиславом Горобцем і Назаром Гаджуком.
-Не до святкування зараз нам, – сказав голова громади Сергій Гаджук. – Але хлопці наші з передової кажуть мені, що вони для того і тримають фронт, щоб діти їхні могли зібратися і вшанувати мамину сорочку, що у багатьох з них під брониками чи у речмішку, гріє душу і обороняє від лиха, рятує від куль і осколків…
-Ми завжди підтримували і будемо підтримувати Україну, – сказав пан Мустафа Саіт-Аметов, керівник однієї з програм Організації Об’єднаних Націй (ООН), що співфінансувала фестиваль. – НЕ лише у боротьбі з ворогом, але й на культурному фронті. Вишивка Клембівки – це також потужна зброя, золота акція квітучого Поділля…
Мене особисто вразило те, що сказав це пан Мустафа бездоганною українською мовою, і мені кортіло підбігти і потиснути йому за це руку від усіх присутніх, що й роблю заочно цими щирими словами, від душі.
На тлі мелодії пісні «Вишиванка» відбулася театральна композиція: « У селі, де річка Русава шепоче прадавні молитви, народилася вона – єдина у Світі. Квітка, яку не знайдеш у жодному гербарії. Її не саджали у землю – її вишивали на полотні. Клембівська квітка – давня і прекрасна…»
-Цей фестиваль – зустріч минулого з майбутнім, – десь так сказав у своєму слові Григорій Миколайович Калетнік. – Це місце, де дитячий сміх перегукується, як кажуть наші ведучі, зі спогадами старших, де молодість черпає мудрість, а старші набираються натхнення жити і творити… Це – міст, що єднає покоління…
Клембівські сорочки – це не просто одяг, а давні традиції нашого села. Це таке найдавніше ремесло наших майстринь – вишивання на два боки, що його не повторити нікому й ніде, тільки у Клембівці передається це мистецтво від матері до доньки… Це своєрідний код нашого народу, своєрідне ДНК на полотні… Пісня у різнобарвних нитках, пам’ять проколінь… Це незнищене і вічне!..
-Сьогодні в нас ще одна вадлива подія – ми відкриваємо Центр художніх промислів села Клембівка, – мовив перший заступник голови Вінницької обласної ради Володимир Кістіон, сам уродженець Клембівки, – моя мама передала Центру свій ткацький верстат, щоб на ньому вчилися працювати діти, яким продовжувати славу вишивальниць нашого села… Ми відкриваємо Центр художніх промислів, і це потрібно для єднання творчості всієї України…Цей проект Ямпільської міської ради підтримала програма ПРООН і уряд Швеції… Я хочу повторити слова наших ведучих: вишиванка – це не лише спадок, а й символ незламності, єдності, любові до рідного краю. Вбираючи її, ми ніби торкаємося сердець наших предків і наповнюємося їхньої мудрості й сили… Коли приходили лихі роки, матері наші вишивали сорочки і рушники синам і чоловікам, як обереги від нещасть, і вірили, що вони їх захистять і порятують…
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять полеглих за Україну членів громади. З похиленими у скорботі головами стояли і почесні гості: перший заступник голови Вінницької обласної ради Володимир Кістіон, начальник Могилів-Подільської районної військової адміністрації Юрій Яцук, керівник програми з розвитку регіонів ПРООН в Україні пан Мустафа Саіт-Аметов, регіональний координатор ПРООН пані Анастасія Ланіна, президент Вінницького Національного аграрного університету, уродженець Клембівки Григорій Калетнік, директор департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної військової адміністрації Тетяна Каменщук, помічниці народного депутата України Геннадія Вацака Людмила Зотова і Тетяна Фоменко, голова Могилів-Подільської районної ради Іван Телеватюк, міський голова Корюківської міської ради Чернігівської області – громади форпосту – Ратан Ахмедов, гість з міста Василешті Республіки Румунія пан Сорін, начальниця ЦНАПУ Авангардівської селищної ради Одеської області Оксана Вітвіцька, родинні корені якої також у цих краях, директор Вінницького регіонального клінічного кардіоцентру, земляк клембівчан Костянтин Ліваковський, голова Муровано-Куриловецької селищної ради Галина Цибульська, приватний підприємець і меценат Валентин Куций.
Від Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України були ми удвох з Анатолієм Жаруком, місцевим підприємцем і меценатом, який відроджує і розвиває у краю виноградарство і виноробство, пише цікаві історичні повісті, його книги ми бачили у продажу на фестивалі…
Після вручення почесним гостям запашних короваїв свято тривало і завершилося відкриттям Центру художніх промислів села Клембівки, за сприяння земляка Григорія Калетніка. Разом з ним до села прибув науковий десант у складі ректора Вінницького Національного аграрного університету, професора Віктора Мазура, майже всіх проректорів університету, бачив Світлану Лутковську і Любов Спірідонову та інших.
-14-й Фестиваль став особливим для Ямпільської громади, тому що сьогодні ми відкриваємо Центр художніх промислів нашого села Клембівка, – нагадала одна з ведучих. – Це буде домом нашого мистецтва. Домом, де знову зазвучить клембівська пісня, застукає ткацький верстат, заіскриться ткацтво, з-під рук майстринь появлятиметься нова вишиванка…
-Основною метою нашого простору стало відновлення культурної спадщини, популяризація і розвиток рідного села, – вторила їй друга ведуча. – Вже більше 200 років наша Клембівка відома Світові своїми майстринями-вишивальницями… Сьогодні Клембівка особливо гостро потребує відновлення всього того, що ми мали, і цей Центр стане тим простором, що зможе об’єднати всі багатства нашої культури. І ми щиро віримо, що він стане найкращим в Україні…
Справедливости ради потрібно згадати ще одну представницю славного роду клембівських Калетників – Оксану Калетник, народного депутата України одного зі скликань, яка намагалася справитися з цим завданням і багато сил й коштів вклала у відновлення промислу вишивання в селі, де народився її тато Микола, а нині серйозно береться за цю справу її відомий дядько Григорій Калетнік.
В Центрі художніх промислів села Клембівка, на прохання Григорія Миколайовича, буде відведено одну з кімнат для експозиції фабрики «Жіноча праця», заснованої 1870 року світлої пам’яті борівською поміщицею Теклею Маньковською, дружиною поміщика Емерика Кароля Маньковського, і Ядвігою, дружиною його брата, поміщика Вацлава Маньковського з Моївки, чудово обладнаної працівниками університету, коштом Григорія Миколайовича Калетніка – тут і комп’ютерна графіка, і використання Штучного Інтелекту (ШІ), що «змушує» людей на давніх фотознімках рухатися і розмовляти, мов живі…
Тут і фотомакет світлої пам’яті батька Миколи Антоновича Калетніка на повний зріст, такої якості, що я спочатку, аж поки не придивився уважніше, хотів з ним привітатися за руку, мов із живим, й історія фабрики «Жіноча праця» та її навколишніх філій, зокрема, і в нашій зі Світланою Лутковською Борівці. До речі, всім присутнім почесним гостям було подаровано Григорієм Миколайовичем стильні футболки з логотипом татової фабрики…
Дуже скоро експозиція поповниться матеріалами про те, що 1876 року собі вишиту сукню в Клембівці замовляла також…імператриця Росії, бо, очевидно, кокошніки і сарафани були їй не до лиця, а вишиту клембівську сорочку вважала вбранням, гідним її царської величності. Виріб настільки сподобався цариці, що через пару років вона замовила собі ще й другу сукню в Клембівці, розшиту золотом і сріблом.
А 1901 року, на Першій текстильній виставці у Санкт-Петербурзі клембівські вишиванки здобули золоту медаль!
Відвідувачі експозиції зможуть переглянути і документальний відеофільм «Спадок нації», знятий Лесею Воронюк, що облетів увесь Світ кілька разів, де я, зокрема, розповідаю про клембівських вишивальниць і засновниць фабрики…
Приживеться, можливо, з наступного року і традиція Громадського об’єднання «Народжені у вишиванках» у травні щорічно дарувати новонародженим клембівчанам перші в їхньому житті вишиті сорочечки і сукенки, як це роблю я у своїм селі Борівці вже багато літ поспіль…
Вітального листа клембівчанам і особисто Григорію Миколайовичу Калетніку на його запрошення надіслав праправнук засновниці фабрики з Варшави, Генеральний Консул Республіки Польща у Ванкувері (Канада) Анджей Емерик Маньковський:
«Шановні жителі Клембівки і високоповажні гості Фестивалю «Мамину сорочку притулю до серця»!
Шановний Григорію Миколайовичу КАЛЕТНІК!
У нещодавно виданому у Варшаві «Лексиконі української культури» Володимир Вільчинський пише про Клембівку, відому своєю вишивкою.
На території, що охоплює села Клембівку та Яланець Ямпільського повіту, ткацтво вийшло за межі домашнього ремесла, а вишивка досягла ширшого ринку. Виник особливий стиль у візерунках та способі вишивання золотими та срібними нитками.
У своїх мемуарах архієпископ Кам’янець Петро Маньковський, уродженець села Саїнки, писав про Клембівку:
«Це було село, відоме своєю вишивкою. Місцеві жінки вишивали гарні візерунки золотом та сріблом, іноді з невеликим додаванням червоного та чорного, на білій бавовняній тканині».
Родина Маньковських з Борівки та Моївки відіграла певну роль у розвитку промисловості, зокрема дві сестри: Текля, дружина Емерика Маньковського, та Ядвіга, дружина Вацлава Маньковського, які започаткували це у 1870-х роках, поширюючи серед своїх друзів ремесла з Клембівки, а потім вироби з Клембівки почали потрапляти до царського двору та експортуватися до Данії, Англії та Німеччини.
Але Маньковські відіграли лише певну роль у тому, що зараз називають маркетингом. Художній рівень та обсяг того, що зараз називають «ноу-хау» (“know how”), є, були і будуть виключною заслугою людей, які власними руками — спираючись на чудові сімейні традиції — створюють ці чудові сорочки, рушники та інші вироби.
Щиро дякую, що згадали родину Маньковських, і бажаю вам багато веселощів під час фестивалю та подальших успіхів у вашій роботі.
S uważaniem, Andrzej Emeryk Mańkowski, Warszawa
16.08. 2025»
Більше ви зможете прочитати про це у книзі-історії «Клембівка, квітка чарівна» наступного року, що твориться і буде видана з ініціативи й коштом Григорія Миколайовича Калетніка в серії обласної комунальної установи «Видавничий Дім «Моя Вінниччина» і департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Вінницької обласної військової алміністрації на чолі зі Світланою Юзвак.
Дуже професійно фестиваль у Клембівці провели ведучі Віта Фільоник і Юлія Шкатула.
Закінчимо репортаж їхніми словами:
«Сьогодні триває велика боротьба за культуру, за наші духовні скарби, за наші душі й серця. Ми з вами є частинкою цієї боротьби за волю і незалежність… За кожен мирний світанок хтось віддає своє життя…»
«Ми захоплюємося мужністю наших захисників, сьогодні весь Світ аплодує їхньому героїзму, мужності та силі. Нехай же безсмертний героїзм наших захисників скріплює національну волю і наснагу, допомагає долати труднощі в цей непростий для України час. Хай Господь береже всіх нас і, попри все, веде до омріяної Перемоги над ворогом.
3 вересня 2025 року. Нині українська література твориться, пишеться по всьому світу. Розпорошила її творчі сили клята війна. Але рідне Слово звідусіль повертається до неньки-України, щоб живити її духовну енергію, віру в майбутнє, в Перемогу, в краще.
