Герасименко Олена. Народжена, аби світити (“Далекий світ” Галини Журби)
Галина Журба (Домбровська) народжена поблизу села Соболівки 29 грудня 1888 року. Померла 9 квітня 1979 року в еміграції.
Що б про тебе не думали, роби те, що вважаєш справедливим. Будь одинаково байдужий і до осуду, і до похвали. Піфагор.
Нерідко тебе картають не за те, що ти працюєш задля інших безкорисливо і на совість, а за те, що ті, хто гудять, на подібне не здатні. Великою мудрістю вважалося терпіння і вміння знаходити бодай у власній душі компроміс, коли не вдається схилити до нього противника, оту золоту середину, що міняє твоє ставлення до оточення. Не зійти з обраного шляху, який не суперечить власній совісті – ось що значно важливіше в житті. Ти можеш ображатися, або ні – то вже твій вибір. Колись трапилася на очі притча на цю тему.
Йшов дорогою мудрець. Зустрів чоловіка, що сердито лаявся.
– Чому ти сердишся? – запитав у чоловіка.
– Та як же мені не сердитися? Ні з того, ні з сього мене образили.
– Візьми в мого помічника те, що він тримає в руці.
Чоловік простягнув руку, і побачив у ній яблуко.
– Але я не хочу яблука!
Мудрець пошукав щось у себе під ногами, підняв і простягнув чоловікові.
– То візьми оце – воно тобі допоможе.
Чоловік знов простягнув руку і з огидою відсахнувся, побачивши на долоні жука.
– Навіщо ти це мені дав? – спантеличено запитав мудреця.
– Ось бачиш, я даю, а взяти чи ні – вибирати тобі. Так і з образою: тебе ображають, а ображатися , чи ні – то вже твоя справа.
Притча повчальна. Образа збиває нас з пантелику. Тому часто нам хочеться все покинути, і будь що будь! Але чи буде то правильним рішенням? Адже, можливо, ти робиш те необхідне, на що не здатні інші – і то твоя місія в цьому світі, твій хрест. Якщо Бог поклав його на твої плечі, то він дасть тобі й сили нести того хреста, за нього ж колись і спитає. А люди? Хтось зрозуміє, хтось – ні, хтось подякує, а хтось плюне, покрутивши пальцем біля скроні. Але хіба ти не розумів, що всі не можуть бути вдячними, тому що різні, як бур’ян і цвіт у квітнику, хоч ростуть вони на одній землі?
Отож, не варто зважати на недругів і їхні намагання завадити. Адже вони цього лише й чекають від тебе, ти тільки даси додаткову їжу до їхнього злорадства. Тому потрібно просто жити по совісті і вірити, що хороших людей у світі куди більше від поганих і саме їм потрібні твої справи.
Довелося й мені зустрітися з подібним. Але знову й знову поверталася на дорогу, котру обрала.
Давно ми планували своїм літературно-мистецьким колективом «Сонячне гроно» відвідати пам’ятний знак під віртуальною назвою «Хутірець Галини» поблизу села Соболівка на місці колишнього хутора Олександрія, де народилася відома українська письменниця Галина Журба (Домбровська). Методист відділу РВНО Мудрак Олена Володимирівна палко підхопила ідею і разом з педагогами місцевої школи швидко взялися до справи. Тим більше, нагода була неабияка: 9 квітня минуло тридцять шість років, відколи перестало битися полум’яне серце письменниці. На заваді поїздці стала цьогорічна несприятлива весняна негода, що внесла свої корективи в час проведення культпросвітнього заходу.
Але, як завжди, весна розпустила свої вербові коси навколо ставкового плеса, дерева закучерявилися білими хмарами цвіту, свіжий оксамит на землі прикрасили сонячні спалахи кульбабок та килимки барвінкових оченят.
Чеканню погожих днів настав край і ось уже машина мчала нас з оберемками тюльпанів у Соболівку. Школа гостинно зустріла нас. Вчителі та учні, святково вбрані у вишиванки, продемонстрували нам доволі солідну палітру знань як з життя своєї славної землячки, так і її творів. У виконанні школярів звучали уривки з творів Г.Журби, зокрема, автобіографічної повісті «Далекий світ», яка минулого року вперше побачила світ у незалежній Україні, завдяки вінницьким письменникам Михайлу Каменюку та упоряднику книги Петру Гордійчуку, вірші поетів – земляків.
Прикро, що донині ніхто так і не спромігся зробити її презентацію на Тепличчині. Скажете, не на часі, коли у країні війна? Не згоджуся. Галина Журба – як символ України. Її мова жива і соковита, життя і творчість наскрізь пронизана любов’ю до народу і ненавистю до його ворогів. Невже для виховання молоді на подібних ідеях, популяризації її творів, нарешті, простого повернення незаслужено забутого імені потрібен більш підходящий час?
Отже, повернемося до тих, кому по-справжньому дороге ім’я Галини Журби – її земляків. Саме вони у сільській школі, яких тисячі в Україні, власними силами спромоглися створити величезну картинну галерею талановитого місцевого художника Едуарда Руппельта, який не став відомим за життя тільки через своє німецьке походження. Саме вони зібрали експонати для музейної кімнати, де знайшлося затишне місце Галині Журбі (там же зберігається лист професора Федора Погребенника, завдяки якого вони вперше довідалися про письменницю). Про любов до історичного минулого свідчить і куточок селянського побуту з його гладущиками, горшками, макетом сільської печі, вишитими рушниками на домотканому полотні.
Випадково визирнули у вікно, а там… Навколо школи – величезний килим барвінку, що якраз у цвіту. Від цього розкішного дива важко відвести очі.
Швидко злетів час. Простившись з школою, ми поспішили за село, до Галини. Вона зустріла нас на високому пагорбі над ставом, в оточенні молодих берізок. Поруч з дубовим стовпом, на якому встановлена меморіальна дошка, символічний стіл письменниці та стілець, на якому можна посидіти, помріяти чи й написати твір. Адже саме довкілля і цей чудовий комплекс, в який вкладено стільки любові і сил, навіває відповідний стан, якого завжди прагне неспокійна мистецька душа. Тут відчувається присутність Музи. А ще так доречно прилетіла якась пташина, сіла на яблуньці неподалік і ну висвистувати пісень! Як тут не подумаєш, що то душа письменниці привітно нас зустрічає на рідній землі!
Поклавши до підніжжя квіти, поспішили по воду, дещо прибрали місце і посадили косички, що їх привезли з собою.
Почитали власні вірша. Неподалік працював бульдозер, на нас здивовано позирали працівники, а нам і байдуже: адже ми приїхали в гості, де нам точно раді! Живи, Галино, в людській пам’яті, навчай любові, давай натхнення своїм нащадкам!
І нехай пліткують і сердяться ті, кому ми не до вподоби – переконані, що за нами підуть інші.
Олена Герасименко, член НСПУ
смт. Теплик
